Григорій Горбань: Як тільки відженуть ворогів…

11 Листопада, 2025  
596
11 Листопада, 2025  
596

Григорій Горбань народився і 71 рік прожив у Часів Ярі. Усе його життя пов’язане з важким виробництвом, а саме вогнетривкими заводами. Спочатку чоловік працював на підприємстві «Донбасдонремонт». Потім — «Вогнеупорруд». Роботу мав виїздну. Через це Григорій неодноразово бував у відрядженнях по всій Донеччині: Красногорівка, Покровськ (тоді Красноармійськ), Костянтинівка, Дружківка, Маріуполь, і, звісно, Донецьк. Чоловік добре вивчив географію рідної області. 15 років працював зварювальником. Згодом став бригадиром монтажників. З цієї посади вийшов на пенсію.

На жаль омріяної спокійної старості у пана Григорія не вийшло. Ось уже кілька місяців він вимушено живе у Мирнограді у статусі внутрішньо переміщеної особи.

Розповідаючи про війну, Григорій Горбань спочатку згадує 2014 рік. Чоловік пам’ятає, як в Часів Ярі влітку піднімали прапори так званої ДНР.

З реальною війною та обстрілами Часів Яр тоді, на щастя, не зіткнувся. Попри те, що за 15 кілометрів від них вперше окупували Бахмут. А від мікрорайону, де жила родина Горбань, до Бахмуту лише вісім кілометрів.

У 2022 році Часів Яр побачив зовсім іншу війну. Перший масований обстріл міста почався зранку 24 лютого.

- Я спав. Зайшла дружина, розбудила мене і сказала, що почалася війна, - згадує пан Григорій. - У нас стояли військові на околиці міста - на них прилетіло одразу. Ми почули два вибухи. Потім - приліт по дачах. Спочатку я був у шоці. Донька Вікторія встигла поїхати з міста раніше, а дружина евакуювалася в серпні 2022 року.

Після перших обстрілів у лютому 2022 настало короткочасне затишшя. Хоча, звичайно, обстріли тривали. Ближче до літа вони почастішали. Усе наростало та наростало. Фронт наближався до Сєвєродонецька, Лисичанська. Що ближче, то більше летіло на наше місто.

Григорій Олексійович каже, що до кінця 2022 року в Часів Ярі ще можна було отримати медичну допомогу. Швидкі на виклики приїжджали, місцеві постійно отримували гуманітарну допомогу. Багато хто тримався і не виїжджав із рідного міста, бо в Часів Ярі місцева влада та комунальники ще підтримували елементарні комунальні блага. Світло, хоч і з перебоям, та більш-менш стабільне водопостачання.

Яскравий спогад у пам’яті пана Григорія - візит батюшки з Краматорська в бомбосховище. У великому підвалі, де переховувалося і практично жило кілька десятків людей, святий отець із нагоди Великодня провів службу та освячення.

- Починаючи з 2023 року ситуація кардинально погіршилася, - розповідає Григорій Олексійович. - Коли російські війська підійшли ближче до Бахмута, вже й нас почали обстрілювати не одиночними снарядами, а серіями - по 10–15 штук. Я постійно ховався в підвалі. Боялися всі, але іншого варіанту вижити не було. Залишатися у квартирах стало небезпечно. У районі Каналу в будинках немає вже нічого. Зруйновані й кути, і центр. Розтрощені й багатоповерхівки, і будинки в приватному секторі.

У мій приватний будинок теж влучило. Там немає такого будинку, щоби його не зачепило. Нині не знаю, що з моєю квартирою. Поки я там жив, снаряди потрапляли в нашу багатоповерхівку майже щодня.

На зиму зі своєї квартир Григорій перебрався до приватного будинку. Щоб обігрітися, топив котел. На день, аби його розтопити та нагріти оселю, треба було два мішки дров. Для пенсіонера знайти й порубати їх було надскладним завданням. Світла та води не стало. Ті жителі Часів Яру, які залишилися на зиму в багатоквартирних будинках, обігрівалися буржуйками. Їх роздала місцева влада.

Телефони люди заряджали від дизелів, які працювали по дві години на добу. Світлом від дизелів не користувалися, бо це - велика розкіш. Воду та гуманітарку розвозили містом між обстрілами, а на Великдень навіть привезли паски на «Східний». Це відокремлений каналом мікрорайон, де до війни мешкало зо п’ять тисяч людей у 30 багатоповерхівках.

Про найболючіші людські втрати від війни Григорій Олексійович говорити неохочий. Для нього це занадто. Хоч дещо і розповідає.

- Мій товариш Володя, з яким ми разом навчалися, наприкінці весни 2022 року вранці із дружиною йшов на город. На них прилетіла бомба. Володя загинув практично відразу. До лікарні його привезли вже мертвого. А дружині ампутували ногу.

Ще одного мого товариша Геннадія поранило осколком у живіт, коли снаряди прилетіли у центр Часів Яру. Обстріл почався серед білого дня, десь у листопаді минулого року. Тоді загинула жінка. Вона там лежала якийсь час. Геннадію вдалося вижити. Він виїхав. Його, на щастя, вилікували.

Я і сам потрапив під обстріл. На той момент сидів у будинку. Прилетіло до гаража, що від мене метрів п’ятнадцять. Особливого свисту не почув. Ти тільки тоді починаєш розуміти щось, коли чорний дим іде…

Нещодавно дзвонили знайомі. Розповіли, що, нарешті, вивезли з міста сваху. Вона до останнього відмовлялася виїжджати з будинку, де прожила все життя. Лише, коли їй на кухню прилетіло - страшно стало. Тоді й наважилася на евакуацію.

Сам Григорій Олексійович виїхав із Часів Яру 20 березня 2023 року. Тоді його будинок був ще цілий - але вже без вікон, які повилітали від постійних вибухів. Що зараз з оселею він точно не знає. Бо вже нема в кого спитати. Усі знайомі - виїхали. Та і в містечку давно немає мобільного зв’язку.

Тимчасово чоловік знайшов собі прихисток у Мирнограді, але душа, як і в багатьох тих, хто вимушено залишив власні домівки, прагне додому.

- Потрібно ж повертатися назад, - промовляє пан Григорій. - Обов’язково потрібно. Як тільки відженуть ворогів, треба повертатися в Часів Яр. Потім буду вирішувати, що робити далі. Дружина й донька разом з онуком теж чекають на закінчення війни. Щоб ми могли, нарешті, возз’єднатися.

Максим ЗАБЄЛЯ.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 25 серпня 2023 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down