Звертаючись до витоків історії Мирнограда. Частина перша

Нинішній 2026-й – визначний для нашого міста. У серпні на День міста Мирноград відзначить своє 115-річчя. Звісно, наразі про якийсь святкові заходи мова йти не може. Але журналісти нашого медіа вирішили підготувати низку матеріалів, які нагадають про те, як відбувалося святкування дня народження міста у довоєнний час. Також ми опублікуємо низку матеріалів, присвячених окремим сторінкам історії нашого краю та видатним землякам.

А почнемо з історичної довідки, підготовленої низкою авторів, серед яких і перший головний редактор газети «Рідне місто» Борис Стебльов. Надаємо текст публікації у тому вигляді, як він був опублікований у книзі «Історія міст і сіл УРСР. Донецька область» у 1970 році.

Історія виникнення й розвитку міста Новоекономічного (адміністративної одиниці, з розвитком якої пов'язана історія м. Димитрова/Мирнограда) тісно пов'язана з освоєнням вугільних родовищ у західній частині Донбасу. Ще в середині XIX ст. в околицях села Економічно-Нового (згодом воно стало називатися Новоекономічним) з'явилися невеликі кам'яновугільні шахти місцевих селян і поміщиків. Однак через відсутність залізниці та ринків збуту видобуток вугілля незабаром припинився. Весною 1909 року житель Новоекономічного О. П. Євтухов виявив за 5–6 км від села пласт вугілля завтовшки 70 см. А у 1910 році, одержавши від сільської общини земельну ділянку в 4 десятини, він заклав невелику шахту, яка наступного року дала перше вугілля.

У роки промислового піднесення тут посилилися пошуки нових покладів кам'яного вугілля, розпочалося будівництво шахт. Близька відстань до Катерининської залізниці й станції Гришине сприяли цьому. 1911 року право на експлуатацію вугільних покладів на общинних землях села за орендним договором одержали пайовики Донецько-Грушівського акціонерного товариства, де переважав бельгійський капітал. Вони заклали шахти №№ 1, 2, 3, 4. Того ж року стала до ладу шахта № 1 (тепер шахта «Центральна»), на якій працювало 500 чоловік. У 1912–1913 рр. відкриваються шахти №№ 2, 3, 4, де було зайнято відповідно 150, 300 і 150 чоловік. Трудилася на них переважно біднота з села Новоекономічного, а також прийшлі селяни Курської, Орловської, Рязанської, Казанської та інших губерній. Всі 4 шахти давали щодоби від 150 до 170 тонн вугілля. 1913 року вони об'єдналися в один рудник, найменований Новоекономічним за назвою сусіднього села. Наступного року видобуток вугілля на цих шахтах значно зріс. Так, наприклад, шахта № 1 дала за рік 117 940 тонн вугілля, шахта № 3 — 58 970 тонн. Того ж року на руднику збудовано центральні електромеханічні майстерні, електростанцію, організовано механічне сортування вугілля, прокладено залізничну колію, яка з'єднала рудник зі станцією Гришине.

Плита добутого вугілля в 50 пудів з шахти «Центральна» у перші роки роботи підприємства. Бригадир гірників С.А. Білий.
Плита добутого вугілля в 50 пудів з шахти «Центральна» у перші роки роботи підприємства. Бригадир гірників С.А. Білий.

Важкими були умови роботи і життя шахтарів. Переважала ручна праця, видобуток вугілля у забоях провадився обушком. Вугілля насипалося в санки, і саночник поповзом тягнув його із забою до штреку. Потім вагонетками вручну вантаж доставляли до ствола. Робочий день тривав 10–12 годин, а заробляли шахтарі не більше 16–30 крб. на місяць. Велика частина заробітної плати лишалася власникам у вигляді штрафів та інших стягнень. Селище робітників складалося з землянок і казарм, безладно розкиданих навколо шахт, багато шахтарів тулилося по селянських хатках. Тільки у 1914 році на руднику спорудили 2 будинки для службовців та адміністрації і 33 будинки для робітників. Амбулаторія з двома фельдшерами містилася у селі. 1915 року на руднику відкрилася трирічна початкова школа, в якій працювало 4 вчителі і навчалося близько 200 дітей шахтарів.

Під час першої світової війни багатьох робітників забрали до армії, їхні родини залишилися без годувальників. Різке підвищення цін на продукти харчування (з липня 1914 року до червня 1916 року ціни на хліб зросли на 55%, на м'ясо — на 120%, на сало — на 175%) викликало невдоволення серед робітників рудника, сприяло посиленню серед них антивоєнних настроїв, піднесенню революційного руху.

Звістка про повалення самодержавства донеслася сюди у перші дні березня 1917 року. На руднику відбувся мітинг, учасники якого одностайно висловили солідарність з петроградським пролетаріатом. Агітаційну роботу серед гірників і селян Новоекономічного провадили гришинські більшовики. Вони виступали з політичними доповідями, поширювали більшовицьку літературу. У квітні 1917 року за активною участю більшовиків обрано рудникову Раду робітничих депутатів, яка підпорядковувалася Гришинській районній Раді робітничих депутатів.

Перші відбудовники шахти «Центральна». Керуючий Є. Гринько (1921-1923 рр.).
Перші відбудовники шахти «Центральна». Керуючий Є. Гринько (1921-1923 рр.).

У липні 1917 року на руднику створюється більшовицька група з 8 чоловік (П.І. Журба, Ф.Г. Бордаус, І.В. Матвєв та ін.); вона входила до Гришинської районної партійної організації. У червні–липні 1917 року виникла місцева профспілка гірників, активну участь у створенні якої брав член рудникової Ради робітничих депутатів Ф. Г. Бордаус.

Довідавшись про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді, робітники шахт № 1 і № 3 на скликаному більшовиками мітингу почали вимагати передачі влади Раді. Під керівництвом більшовиків на руднику поряд з Радою було створено ревком на чолі з І. В. Матвєєвим. Ревком взяв шахти під свій контроль. Власники рудника, які втекли до німецької колонії Шидлово, через своїх агентів влаштовували на шахтах аварії, псували машини та устаткування, намагалися затопити їх. У придушенні опору саботажників велику роль відіграли створені ревкомом органи робітничого контролю, а також рудниковий профспілковий комітет. У грудні 1917 — січні 1918 рр. для охорони шахт і підтримання революційного порядку на руднику створено загін Червоної гвардії. Для його озброєння з багатіїв селища було стягнуто контрибуцію. У лютому 1918 року на рудник приїжджав Артем (Ф.А. Сергєєв). Він закликав організувати відсіч австро-німецьким загарбникам, що почали наступ на Україну, та українським буржуазним націоналістам. Шахтарі-більшовики П.І. Журба, Г.П. Чистяков, М.М. Дмитрохін, П.Г. Дягілєв та інші з 265 робітників-добровольців рудника та сусідніх хуторів сформували ще один червоногвардійський загін, озброїли його гвинтівками, гранатами, кулеметами.

У лютому 1918 року на руднику переобрано Раду робітничих депутатів, до складу якої ввійшли Я. Карнаушенко (голова), С. Уколов і Д. Гусаров (заступники), М. Ливинський, І. Матвєєв, П. Макаров та ін., всього 23 чоловіка. При її виконкомі діяли комісії: культурно-освітня, житлова, фінансова та ін. Створено було також економічну раду у складі 6 чоловік. Після укладення Брестського миру Рада послала В.І. Леніну телеграму, в якій говорилося, що Рада робітничих депутатів Новоекономічного рудника висловлює своє повне довір’я Радянській владі і її політиці щодо підписання мирного договору.

У перших числах квітня 1918 року контрреволюційні сили, що переховувались у колонії Шидлово, підняли збройне повстання проти Радянської влади. За 4 дні загони Червоної гвардії, в т. ч. червоногвардійці Новоекономічного рудника, розгромили заколотників. Коли наблизились сюди австро-німецькі окупанти, частину устаткування шахт було вивезено в глиб країни. Водночас евакуювались і родини червоногвардійців. 21 квітня загін німецьких військ окупував рудник і селище і відновив тут старі порядки. При підтримці українських буржуазних націоналістів окупанти грабували населення, вивозили вугілля, заарештували понад 70 робітників.

Більшовики пішли в підпілля. Наприкінці липня 1918 року шахтарі новоекономічних рудників оголосили дводенний страйк — першими в Донбасі підтримали всеукраїнський страйк залізничників. У жовтні 1918 року багато робітників вступило до партизанського загону, що був сформований з робітників і селян Гришинського району. Революція в листопаді 1918 року в Німеччині, наступ частин Червоної Армії активізували дії партизанів. Німецьких окупантів було вигнано з Гришинського району, в т.ч. і з Новоекономічного. Але на зміну їм прийшли білогвардійці та петлюрівці. Понад два місяці точилася з ними боротьба, лише 20 січня 1919 року війська Червоної Армії і партизанські загони визволили рудник і селище від ворога.

Поновили роботу партійний осередок, профспілка, Рада робітничих депутатів. Але розгортанню господарського і культурного будівництва перешкоджали махновські банди, для боротьби з якими сюди прибули 73-й, 74-й, 75-й полки 9-ї дивізії Червоної Армії. За наказом районного військового комісара колишні партизани влились до 75-го полку. У лютому 1919 року багато робітників шахт «Центральна» і № 3 поповнили дивізію, якою командував П.Ю. Дибенко.

На початку 1919 року Рада робітничих депутатів направила делегацію до Харківського губраднаргоспу для одержання нарядів на постачання хлібом, фуражем та лісом. Уже в травні рудник щодоби видавав на-гора 45 000 пудів вугілля.

29 травня селище Новоекономічне захопили денікінці, але білогвардійський терор не зломив волі робітників і селян. Більшовики Г.А. П’ятикоп, Шевченко, Лисенко та ін. утворили на шахті «Центральна» підпільну групу, яка зривала плани мобілізації до денікінської армії, влаштовувала диверсії, переховувала шахтарів від переслідувань білогвардійців. Вже у липні робітники поставили вимогу перед підприємцями про підвищення заробітної плати, поліпшення постачання продовольством. На рудник прибув бронепоїзд із загоном карателів. Серед 13 заарештованих підпільників були члени Ради робітничих депутатів більшовики Г.А. П’ятикоп, М.І. Ливинський, Г.І. Самсонов, О.П. Никифоров та ін. Усіх їх після тривалих катувань повісили у Гришиному. За 7 місяців денікінці розстріляли в Новоекономічному 430 гірників.

30 грудня 1919 року 8-а Червонопрапорна кавалерійська дивізія Червоного козацтва, в якій було чимало шахтарів рудника, та Латиська піхотна дивізія визволили селище і рудник від денікінців. Відразу партійний осередок, що налічував 31 комуніста, мобілізував населення на відбудову шахт.

На загальних зборах робітників рудника 4 квітня 1920 року, на яких були присутні 1500 чоловік, обговорювалися питання про підвищення продуктивності праці, зміцнення трудової дисципліни та ін. Комуністи виступили застрільниками проведення суботників. 1 травня 1920 року учасники суботника зорали 3 десятини землі і посадили картоплю для дітей-сиріт дитячого будинку. На суботнику 2 серпня, в якому взяли участь усі комуністи, трудящі відбудовували зруйновані шахти.

Будівництво першої черги Гришинської електростанції. Новоекономічний рудник (24.11.1929 р.).
Будівництво першої черги Гришинської електростанції. Новоекономічний рудник (24.11.1929 р.).

Активно допомагали комуністам у всіх справах по відродженню рудника комсомольці і молодь. Комсомольський осередок оформився в січні 1920 року. Налагодженню його роботи сприяв голова Гришинського повітового комітету комсомолу М.О. Кудрявцев. З 1914 по 1919 рік він працював слюсарем на Новоекономічному руднику, тут же вступив у партію, брав участь у громадянській війні. Серед перших комсомольців були молоді гірники М. Клепов, М. Булигін, І. Глазунов, В. Дягілєв, К. Селіванов, Іван і Григорій Баркови, О. Бороздін, І. Андрієнко, Т. Дягілєва та ін. Багато з них із зброєю в руках захищали Радянську владу. Комсомольці допомагали комуністам і в проведенні агітаційно-масової, культурно-освітньої роботи. Вони  випускали стінну  газету,  організували живу  газету  «Синя  блуза». Синьоблузники  критикували прогульників, бракоробів, закликали  підвищити  вуглевидобуток.  Виступи  комсомольців мали великий успіх.

Багато  зробив  для  відбудови  цього  вугільного  району  завідуючий  шахтою «Центральна»  Л.О.  Макаров, на якій він працював з 1913 року.  В  роки  громадянської війни  Л.О.  Макаров  допоміг врятувати  і  зберегти  устаткування  шахти,  за  що  його нагороджено іменним годинником  з  написом:  «Заслуженому  шахтареві  Донбасу». Одним  з  найактивніших  організаторів  відбудови  і  розвитку шахт рудника був петроградський  робітник,  член партії з 1913 року Є.Л. Гринько; до 1927 року він очолював Гришинське рудоуправління, контора  якого  містилася  в Новоекономічному.

Гірникам  доводилось долати  великі  труднощі.  Не  вистачало одягу,  взуття,  хліба.  Становище  ускладнювали  напади махновських  банд.  В  липні 1920  року  одна  з  них  намагалася  затопити  шахти  Новоекономічного,  але  цьому перешкодили  частини  21-ї бригади  Червоної  Армії. Відбудовуючи рудник, гірники водночас  охороняли  його від  ворожих  нападів.  За  наказом  Гришинського  повітового  військового  комісаріату було  проведено  мобілізацію та  запис  добровольців  на боротьбу  з  Врангелем.  Першими  пішли  робітники  П.І. Бондарєв,  І.Д.  Іллюшин,  І.П. Халін, С.І . Симак, Г.М. Дєдов та інші.

Борючись  за  збільшення  вуглевидобутку  на  шахтах,  трудящі  рішуче  виступали  проти  прогульників і  ледарів.  Коли  в березні  1921  року шахта  №  3  не  додала  50  тис  пудів вугілля  до  плану, загальні  збори робітників  ухвалили  ...оголосити сувору  боротьбу проти  шкурницьких  елементів».  Велику  роль  у  налагодженні видобутку вугілля  відіграло розширення  шахт та  оснащення  їх технікою,  здійснене  на  початку  20-х років.  Стволи  шахти  №  1  було  заглиблено  до  217  м, введено  в  експлуатацію  вентилятор головного  провітрювання, лебідку на головному уклоні, насоси та інше обладнання з електричним приводом. У 1921-1922 рр. шахта № 3 давала  30435  тонн  вугілля  на рік,  а  в  1925-1926  рр.  вже - 74022 тонни; шахта «Центральна» відповідно - 79642 тонни і 160151 тонну.

Друкується за матеріалами статті М.К. АСТАФ’ЄВОЇ, кандидата історичних наук,
Б.К. СТЕБЛЬОВА, члена НСЖУ, з книги «Історія міст і сіл УРСР. Донецька область».
Фотоматеріали люб’язно надані з архіву народного музею історії шахти «Центральна».

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down