Нинішній 2026-й – визначний для нашого міста. У серпні на День міста Мирноград відзначить своє 115-річчя. Звісно, наразі про якийсь святкові заходи мова йти не може. Але журналісти нашого медіа вирішили підготувати низку матеріалів, які нагадають про те, як відбувалося святкування дня народження міста у довоєнний час. Також ми опублікуємо низку матеріалів, присвячених окремим сторінкам історії нашого краю та видатним землякам.
А почнемо з історичної довідки, підготовленої низкою авторів, серед яких і перший головний редактор газети «Рідне місто» Борис Стебльов. Надаємо текст публікації у тому вигляді, як він був опублікований у книзі «Історія міст і сіл УРСР. Донецька область» у 1970 році.
У післявоєнні роки на шахтах працювало багато жінок. Багатьом з них за бездоганну роботу присвоєно звання почесного шахтаря. Серед них були машиністи електровоза Є.Л. Шелудько та О.М. Амеліна, вагонниця О.О. Лазебна, плитова К.Ю. Богданова й інші. У зв’язку із завершенням відбудови шахти № 1 «Центральна» та № 3 до Книги пошани шахти занесено імена 58 гірників шахти № 1 «Центральна», понад 200 робітників нагороджено медалями «За відбудову вугільних шахт Донбасу». 227 гірників шахти № 3 удостоєні урядових нагород, у т.ч. ордена Леніна — 47, ордена Трудового Червоного Прапора — 36; 83 робітникам присвоєно звання почесного шахтаря.
Шахти міста оснащувалися новою високопродуктивною технікою. В забоях працювали потужні машини й механізми: вугільні комбайни «Донбас», які звільнили наваловідбійників від ручної праці, породонавантажувальні машини, що полегшували працю прохідників, сучасні електровози.
Більшість лав переводилася на графік циклічності, в очисних та підготовчих забоях використовувалося механічне кріплення. Все це допомогло прискорити темпи механічного вуглевидобутку за добу, який у 1951 році порівняно з 1946 роком зріс удвічі. Продуктивність праці робітників підвищилась на 140%.
Швидко відбудовувалось і саме місто. 1948 року тут жило 22 тис. мешканців, житловий фонд налічував 74300 кв. метрів. Того року збудовано 10 чотириквартирних будинків, 4 гуртожитки, клуби для робітників шахти № 3 та інженерно-технічних працівників, їдальню й амбулаторію для гірників шахти № 1 «Центральна». На кінець першої післявоєнної п’ятирічки було відбудовано палац культури і лікарню на 250 місць. Працювали 2 середні, 3 семирічні школи і вечірня школа робітничої молоді, гірничопромислове училище та інші навчальні заклади.

Рік у рік трудящі Новоекономічного своєю повсякденною працею зміцнювали економіку міста. За роки семирічки всі три шахти — № 1 «Центральна», № 1 «Родинська» (заснована в 1953 році), № 3–3-біс — видобули 637 тис. тонн вугілля понад план. Якщо в 1959 році вони давали 6825 тонн палива щодоби, то в 1964 році — 8091 тонну.
Особливо відзначився колектив шахти № 1 «Центральна», який 1961 року святкував своє п’ятдесятиріччя. За роки Радянської влади з невеликих «мишоловок», як називали шахти в минулому, вони стали потужними підприємствами, озброєними найновішою гірничою технікою. В усіх лавах вугілля добувається комбайнами, впроваджуються високопродуктивні комплекси. На шахті № 1 «Центральна» запроваджено підвісний конвеєр, один з перших у країні. Уже 1966 року середній добовий вуглевидобуток тут становив 4351 тонну, а місячна продуктивність праці робітника — 38,7 тонни.
Успішно працював у роки семирічки молодий колектив шахти № 1 «Родинська». Гірники ще 1955 року перекрили добову проектну потужність шахти на 400 тонн вугілля, а в липні 1964 року вона повністю виконала семирічний план. Добовий видобуток вугілля становив 2487 тонн замість 1500 тонн, передбачених планом. На схід від міста споруджується найбільша в СРСР шахта «Красноармійська-Капітальна». Її закладено в день 95-річчя від дня народження В.І. Леніна. Потужне вугільне підприємство даватиме щодоби 13,5 тис. тонн палива.
Зріс культурно-освітній рівень гірників. Понад третина з них має незакінчену середню, загальну і спеціальну середню освіту, з року в рік збільшується кількість фахівців, що закінчують технікуми і вузи. Якщо 1953 року на шахті № 1 «Центральна» працювало всього 10 інженерів і техніків, то через десять років тут було 45 інженерів і 153 техніків, а в 1968 році — відповідно 88 і 228.
У 1963 році шахта була учасницею Виставки досягнень народного господарства в Москві. За успішне освоєння нової техніки її колектив одержав диплом першого ступеня і 47 золотих, срібних і бронзових медалей. За дострокове виконання семирічного плану і успіхи в удосконаленні технології виробництва 14 травня 1966 року шахту № 1 «Центральну» нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Крім того, 58 робітників та інженерно-технічних працівників одержали ордени й медалі. Серед них машиніст комбайна Г. Чернов, бригадири І. Бондарець, П. Красієнко, П. Татаров, В. Денисенко, начальник дільниці Г. Горбунов та ін. Всього на шахті № 1 «Центральна» за самовіддану працю нагороджено орденами і медалями СРСР 780 гірників, з них 60 — орденом Леніна, 106 — орденом Трудового Червоного Прапора.
Важливу роль в успішному виконанні народногосподарських планів відіграє рух за комуністичну працю. У листопаді 1958 року комсомольсько-молодіжна бригада шахти № 5–6 ім. Димитрова тресту «Красноармійськвугілля», очолювана К.А. Севериновим, першою у Донбасі зобов’язалася жити і працювати по-комуністичному. Робітничі колективи шахт Новоекономічного палко підтримали цей патріотичний почин. За високі показники у праці бригаді С.І. Муравйова, першій на шахті № 1 «Центральна», присвоєно звання бригади комуністичної праці. Наслідуючи почин, начальник дільниці цієї шахти Ф.С. Моргун перейшов працювати на відсталу дільницю. За короткий час він вивів її в передові. Ф.С. Моргуна удостоєно звання заслуженого шахтаря Української РСР. Праця багатьох учасників комуністичного руху відзначена урядовими нагородами, серед них машиніста електровоза, депутата міськради К.В. Новикову 7 березня 1960 року нагороджено орденом Леніна.
До початку 1961 року більшість дільниць і бригад на шахті № 1 «Центральна» завоювали звання комуністичних, а 25 червня 1961 року шахті присвоєно звання підприємства комуністичної праці. Шахта № 1 «Родинська» цього високого звання удостоїлась у 1964 році. Її колектив першим у місті 1962 року запровадив наскрізні добові комплексні бригади. У цьому ж колективі 1962 року народився важливий почин — змагання за збільшення вуглевидобутку шляхом мобілізації внутрішніх ресурсів, ініціатором якого стала бригада В.В. Юркова. Щодоби вона завершувала в лаві півтора циклу. Місячний видобуток комбайном «Донбас» було доведено до 13 тис. тонн. Почин В.В. Юркова підхопили не тільки бригади цієї шахти, але й інші шахти Донецької області. В березні 1966 року В.В. Юркова удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Багато членів бригади поєднували працю із навчанням. В.В. Юрков закінчив заочне відділення Донецького політехнічного інституту. В березні 1969 року його вдруге обрано депутатом обласної Ради депутатів трудящих.
У роки нової п’ятирічки (1966–1970 рр.) широко розгорнулося змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня. Шахти міста видобули 145 тис. тонн вугілля понад план, з них близько половини дала найбільша шахта № 1 «Центральна». ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС нагородили колектив цієї шахти пам’ятним Червоним прапором.
Готуючи гідну зустріч 100-річчю від дня народження В.І. Леніна, трудівники міста зобов’язалися виконати п’ятирічку до 7 листопада 1970 року. Найбільш відзначився в соціалістичному змаганні на честь Ленінського ювілею колектив шахти № 1 «Центральна», який нагороджений ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Цей колектив уже в кінці жовтня 1970 року виконав п’ятирічний план вуглевидобутку.
Новоекономічне — місто гірників: з 35 підприємств, установ і організацій більшість безпосередньо обслуговують шахти. Серед них: комбінат «Красноармійськвугілля», центральні електромеханічні майстерні, відділ робітничого постачання, ремонтно-будівельне управління, техпостач, автотранспортне підприємство, хлібозавод.
Зростають ряди робітників у місті. Багато вже зроблено, щоб поліпшити їх житлові умови. У північній частині міста виріс цілий житловий масив, всього 6033 будинки. Поблизу міського парку — великий ставок, станція човнів, стадіон. У новому парку — Піонерському — дитяче містечко ігор та розваг.

До послуг населення 38 магазинів, у т.ч. універмаг, 10 їдалень, ресторан «Україна», кафе «Весна». Функціонують підприємства побутового обслуговування.
У місті є лікарня на 400 ліжок, поліклініка, дитяча консультація, 5 аптек, 9 медпунктів, з них 5 діють під землею. У медичних закладах працює 295 лікарів та працівників середнього медичного персоналу. У 12 дитячих садках і яслах на той період виховувалось близько 800 дітей. Широкого розмаху набули фізкультура і спорт. Добровільне спортивне товариство «Авангард» об’єднує понад 7 тис. чоловік. На День шахтаря в 1969 році відкрито палац спорту.

Невпинно розвиваються народна освіта і культура. У 9 загальноосвітніх школах навчається 6,5 тис. дітей, працює 319 педагогів. У професійно-технічному училищі 580 чоловік набувають знань і оволодівають гірничими та будівельними професіями. Робітники шахт і майстерень підвищують кваліфікацію в учбово-курсовому комбінаті. В місті працюють також вечірнє відділення Рутченківського гірничого технікуму, курси підготовки до вузів.
Велику культурно-освітню роботу серед населення проводить колектив міського палацу культури. Створений при ньому народний університет має 3 факультети: літератури, охорони здоров’я та педагогічний. Доброю традицією стали вечори трудової слави, урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених, свята вулиць і кварталів, посвячення в робітники.
У художній самодіяльності беруть участь понад 300 гірників, будівельників, механіків, службовців та їх родин. Працюють оркестри — духовий та народних інструментів, естрадний і хоровий колективи, драматичний і танцювальний гуртки, а також гуртки дитячої художньої самодіяльності. Ще у 1966 році у місті заснована п’ятирічна вечірня музична школа. Вона має класи фортепіано і баяна. Завжди людно у бібліотеках міста, а їх тут близько 20. Найбільша бібліотека при палаці культури налічує понад 33 тис. книг.
На всіх трьох шахтах працюють кабінети політичної освіти. Надійним помічником партійних організацій є комсомольські, які об’єднують 3084 юнаків і дівчат. Широкою популярністю серед трудящих користується багатотиражна газета «Шахтер», що видається на шахті № 1 «Центральна».
Велику і різнобічну роботу серед населення Новоекономічного проводить міська Рада депутатів трудящих, у складі якої 126 депутатів. Крім того, 95 мешканців Новоекономічного обрані депутатами Красноармійської міської Ради і 3 — депутатами Донецької обласної Ради. У міській Раді працює 11 постійних комісій: промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку, благоустрою, охорони здоров’я, народної освіти, соціального забезпечення, охорони природи, комунального господарства і побуту та інші. На кожному підприємстві є ради пенсіонерів, які вирішують питання соціального забезпечення, виховання молоді на революційних, бойових і трудових традиціях. У кожному мікрорайоні є також свої громадські ради. З ініціативи ради пенсіонерів у місті створено бібліотеку на громадських засадах.
За межі району і області сягнула трудова слава молодого гірницького міста.
Друкується за матеріалами статті М.К. АСТАФ’ЄВОЇ, кандидата історичних наук,
Б.К. СТЕБЛЬОВА, члена НСЖУ, з книги «Історія міст і сіл УРСР. Донецька область».
Фотоматеріали люб’язно надані з архіву народного музею історії шахти «Центральна».
