Олена Свинобой: коли допомагає іншим, отримуєш точку опори

17 Листопада, 2025  
634
17 Листопада, 2025  
634

З Оленою Свинобой – мешканкою вщент зруйнованої ворогом Авдіївки – ми зустрічаємось у гуманітарному центрі підтримки переселенців Мирнограда. Сюди жінка приходить щодня як на роботу, аби зробити свій внесок у діяльність центру та допомогти таким самим вимушеним переселенцям, як і вона сама.

Після знищення власного будинку Олена була змушена залишити рідну Авдіївку. У Мирнограді, який для родини Свинобой вже другий рік є тимчасовим прихистком, вона намагається розпочати нове життя. Допомога іншим постраждалим для неї – своєрідна терапія, яка дає можливість не втрачати відчуття контролю над власним життям. В умовах, коли ти не здатен вплинути на злочинні дії ворога, саме у допомозі іншим постраждалим Олена, як і інші волонтери, знаходить точку опори.

До війни Олена працювала у відділені «Укртелекому». З початком бойових дій на Донбасі у 2014 році вона евакуювала з міста маленького сина Артема. Її чоловік Дмитро залишився працювати в Авдіївці. Жінка згадує, що тоді вона думала, що евакуація з рідного міста триватиме місяць. А вийшло – 2 роки. З маленькою дитиною на руках Олені було важко знайти роботу на новому місці. Тому довелося жити у багатьох містах.

У 2016 році бойові дії в Авдіївці трохи вщухли. За словами Олени, десь на околицях снаряди періодично ще падали, а до самого міста прильотів вже не було. Люди почали повертатись в Авдіївку. Повернулась і Олена з сином. У місті на той час відновили роботу школи.

- Коли я виїхала з Авдіївки, то втратила роботу, - згадує Олена. - Коли повернулася, моє місце в «Укртелекомі» було зайняте. Майже рік я не працювала. Потім знайшла роботу в аптеці, працювала там півроку. Згодом мені запропонували влаштуватися до школи. Я зраділа, що буду поряд із дитиною. І мені буде спокійніше за неї, особливо під час обстрілів.

Сказати, що мені чимось особливим запам’яталося 24 лютого 2022 року, не можу. У нас у місті з 2014 року завжди фоном були звуки обстрілів. Я коли виходила на двір, то постійно чула, що щось над нами летить. Питання лише одне – куди впаде? Ми жили у приватному будинку на вулиці Калініна, зараз вона називається Коксохіміків. На вулиці було більше ніж 100 будинків.

Звісно, умови для життя в Авдіївці після повномасштабного вторгнення рф стали вкрай складними. Електрику вимикали постійно, воду теж. Родина Свинобой мала власну свердловину, тож у них водозабезпечення було. Мали і свій генератор. Як і більшість авдіївців, сподівалися, що війна довго не триватиме.

- Якби снаряди не падали на місто, то у приватному секторі життя було б більш-менш можливим, - каже пані Олена. – У нас були відремонтовані дороги, люди з Донецька приїздили та купували у місті квартири. Власники будинків демонтували пічне опалення, бо у приватний сектор провели газ. Під час війни їм важко було виживати. А тим, у кого грубка залишилася, можна було прожити. Воду брали з колодязів, свердловин. Але, коли у місті постійно падають снаряди, руйнуються будинки та гинуть люди – то, звісно, потрібно приймати рішення та рятуватися.

Олена Свинобой стала свідком руйнувань, численних поранень і загибелі цивільних авдіївців. І родина Свинобой прийняла важке рішення вдруге покинути рідну Авдіївку.

- Коли мої сусіди почали евакуюватися, багато хто з них залишав мені ключі. Я ходила, годувала собак. Так познайомилася із чоловіком. Болюх його прізвище, він чемпіон України із триборства. Він сім’ю вивіз, а сам лишився в Авдіївці. Йому треба було з кимось спілкуватися, він любив поговорити. Усе життя він був серед людей, багато їздив на змагання. Потім його дружина повернулася, і я їм допомагала.

Знаєте, коли цивілізація «відступає», люди гуртуються та спілкуються між собою набагато активніше, ніж у мирні часи.

Одного дня я була на подвір’ї. Дивлюсь, за парканом щось відбувається: Болюх з велосипедом, поряд жінка, сусіди. Коли він обернувся, побачила, що у нього вся спина закривавлена. Він з якимось чоловіком пішов до лікарні, швидка допомога тоді вже не виїжджала на виклики у місті. Виявилося, що «прилетіло» на сусідню ділянку, чоловіка осколком поранило. Роздробило руку, зачепило спину та стегно. В Авдіївці йому надали першу допомогу та відправили до лікарні у Селидове. Він вижив, але з тіла не усі уламки дістали. Пізніше його перевезли до Дніпра.

З болем згадує Олена і ще один страшний випадок. Навесні 2022 року одна родина відправляла доньку в евакуацію. Чоловік зупинився біля магазину з друзями, а жінка пішла далі вулицею. У цей момент прилетів снаряд – і троє чоловіків загинули на місці, а жінка отримала важке осколкове поранення.

- Дуже добре я запам’ятала день, коли ми втратили будинок. Це сталося 13 липня 2022 року. Я тоді вже не працювала. Була вдома, висаджувала помідори на городі, щоб якось відволіктися. Чоловік пішов на роботу. У цей час у наш будинок влучив снаряд, який розлітається при вибуху на кшталт касетного. Звук був ніби від бумерангу. Снаряд пробив дах і стелю та встромився у підлогу. Усе миттєво спалахнуло.

Мене врятувало лише те, що я була на городі. Я побачила дим і навіть спочатку не зрозуміла, що відбувається. У нас був великий запас води – близько 2 тонн, і 3 вогнегасники. Але усе так швидко охопило полум’ям, що неможливо було потрапити до оселі.

Я почала заливати вогонь водою, але марно. У мене паніка, я кричу, благаю про допомогу. Навкруги дим, немає чим дихати. Набігли сусіди, почали витягати з хати речі. Били вікна, ламали ґрати – усе марно. За півтори години будинок вигорів вщент, навіть натяку на меблі не лишилося. Лише каркаси від холодильника та пральної машини. Біля будинку на деревах листя пожовкло.

Пізніше ми зрозуміли, що найімовірніше, це був запальний снаряд. Схожий «прилетів» сусідці на город. Він шестигранний, усередині наповнений якоюсь сумішшю, яку гасити водою – марна справа. Сусідка змогла загасити її лише тоді, коли засипала землею.

Руїни будинку

Наступні два дні Олена Свинобой разом з чоловіком і сином перебували у бомбосховищі. Мати Олени запропонувала їм переїхати до її будинку по вулиці Коксохіміків. Але за кілька днів до руйнування оселі родини Свинобой «прилетіло» і на город до матері. То ж сенсу переїздити не було. Подружжя Свинобой вирішило, що раз їх вулицю, на якій було більше ніж 100 приватних будинків, ворог почав знищувати, то лишатися й надалі тут було вкрай небезпечно. Жінка згадує, що на якомусь етапі снаряди почали прилітати на вулицю у шаховому порядку. Така страшна гра на виживання…

- 15 липня 2022 року наша родина виїхала до Мирнограда. Орендували квартиру – і з того часу живемо тут. Чоловік працює вахтовим методом, він тиждень на роботі – а я залишаюся сама. Я тут нікого не знаю. У нас є собака. Саме з твариною я почала приходити до центру допомоги переселенцям. У мене під час пожежі кіт загинув, тепер я боюся лишати собаку без нагляду.

Дитина з бабусею спочатку перебували у знайомих. Зараз син зі мною у Мирнограді. Але як тільки ми сюди переїхали, я залишалася одна на тривалий час. Тому й почала приходити у центр, допомагати таким же, як сама. І з людьми спілкуватися. Коли ти відчуваєш, що можеш допомогти комусь, це додає впевненості у власних силах. А разом з ними приходить бажання жити далі.

Ніяких планів родина Свинобой наразі не будує. Олена каже, що ситуація на Донбасі дуже тривожна та крихка. Але їхати кудись далі поки не планує. Який сенс переміщуватися Україною, яка охоплена війною. А за кордон без чоловіка їхати не готова. Тож наразі, як і значна кількість ВПО на Донеччині, родина Свинобой живе одним днем. З пріоритетним завданням – вижити. Але, звісно, родина має надію, що одного дня війна скінчиться. І повернеться мирне життя. І знову можна буде мріяти, будувати плани, – просто вільно жити на рідній землі.

Максим ЗАБЄЛЯ.
Фото автора та з особистого архіву Олени Свинобой.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 29 березня 2024 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down