Тетяна Гордєєва: хочеться повернутися в українську Авдіївку

18 Листопада, 2025  
662
18 Листопада, 2025  
662

Тетяна Гордєєва разом із чоловіком і двома дітьми все свідоме життя прожила в Авдіївці. Власний бізнес, справне домогосподарство, затишний будинок – у родини було усе необхідне для комфортного життя. Але головним скарбом були міцні родинні стосунки, участь і підтримка один одного. Повномасштабне вторгнення рф принесло у благополучну та поважну родину страшне горе. Внаслідок ворожого обстрілу загинув голова родини Сергій Іванович.

Пані Тетяна, як і вся її родина, добре відомі серед мешканців Авдіївки. Чоловік Тетяни Анатоліївни Сергій Іванович мав власний бізнес - шиномонтаж. Майже усі власники автомобілів у місті хоча б раз звертались до нього по допомогу. Власний бізнес давав родини можливість комфортно почуватися та впевнено дивитись у майбутнє.

Навіть буремний 2014 рік, хоча й додав невизначеності у плани, але суттєво не вплинув на звичний уклад родини. Пані Тетяна пригадує, що початок бойових дій на Донбасі для всіх був шоком. Але люди поступово звикли до обстановки, особливо, коли кількість обстрілів суттєво зменшилась.

Авдіївський коксохімічний завод.
Авдіївський коксохімічний завод.

- Серце Авдіївки - це, безперечно, коксохімічний завод, - говорить пані Тетяна. - Для усіх авдіївців було дуже важливо, щоб він не припиняв працювати. У той час так і сталося. Були батареї, які тримали на розігріві, бо їх не можна було зовсім охолоджувати. Так, завод перебував під обстрілами, були навіть загиблі, але АКХЗ працював. Ми, якщо виїжджали з міста кудись на тиждень відпочити, після повернення завжди дивилися на труби: якщо з них йде дим - значить, коксохім працює. Завдяки роботі підприємства Авдіївка розквітла.

Події 24 лютого 2024 року для пані Тетяни стали справжнім шоком. Звісно, були певні розмови, перестороги. Але мало хто вірив, що повномасштабна війна стане реальністю. У сина пані Тетяни Івана у лютому була відпустка. Уся родина полюбляла кататися взимку на гірських лижах. Тож і цю відпустку сина родина вирішила провести на Закарпатті, куди не раз їздили і раніше. Повернулися 22 лютого. А вже 24 ворог розпочав повномасштабну війну. Спочатку, за словами Тетяни Анатоліївни, у неї жевріло сподівання, що усі ці події ненадовго. Тиждень-два - і усе закінчиться. Нікому не хотілося вірити, що усе так затягнеться.

- У лютому 2022 року в Авдіївці ще не було щільних обстрілів, - згадує пані Тетяна. - З новин ми дізнавалися про страшні події у Києві, Бучі. Жахалися і з острахом очікували на подальший розвиток подій у нашій області. Чекати довго не довелось. У квітні ми вже майже жили у підвалі. У нас приватний будинок, є великий підвал як технічний поверх. Я навіть на город не виходила - такі були інтенсивні обстріли. Звісно, нервове напруження було великим. Чоловік дуже хвилювався за мене. А я щодня подумками була з сином. Він працював у міськвідділі поліції.

Іван продовжував виконувати свої обов’язки, щодня зі старої частини міста їхав у іншу - до міськвідділу, наражаючись на ризик попасти під обстріл. Мобільного зв’язку у Авдіївці на той час уже практично не було.

- Син піднімався на 2-3 поверх, ловив зв’язок і відправляв СМС: «Мамо, я доїхав». Я дуже хвилювалася як зранку, так і ввечері. Має бути вже з роботи, а його немає. Чую, десь обстріл, а йому їхати. Я місця собі не знаходила.

Перший «приліт» на подвір’я родини по вулиці Добролюбова стався 3 квітня 2022 року. Тоді у будинку повністю повилітали вікна на другому поверсі. Це сталося вночі, о 23:45.

Чоловік і син пані Тетяни спали у підвалі, а вона - на першому поверсі. На щастя, тоді ніхто з родини не постраждав.

Чоловік пані Тетяни Сергій, розуміючи, як розвиваються події, наказав дружині одразу евакуюватися, якщо сина переведуть служити в інше місто. Сам Сергій евакуюватися не планував. Не хотів лишати бізнес і власний будинок. Шиномонтаж пана Сергія був за 300 метрів від будинку родини, у напрямку Ясинуватої.

- Чоловік сказав мені: «Я в армії служив, їсти вмію готувати - впораюся, а ви - виїжджайте». Донька Аня із онукою Ксенією ще до цих подій виїхали до Туреччини.

24 травня 2022 року поліціянтам Авдіївського міськвідділу повідомили, що їх переведуть в інші міста. Сина пані Тетяни перевели на службу до Мирнограда. Отже, пані Тетяна швидко зібралася і 25 травня 2022 року виїхала до Дніпра, а вже 28 травня Тетяна Анатоліївна разом з сином приїхали до Мирнограда й оселились в орендованій квартирі. А назавтра їх чекала страшна звістка.

- 29 травня 2022 року сталася найстрашніша подія у моєму житті, - зі сльозами каже пані Тетяна. - У цей день син повідомив, що мій чоловік і його тато загинув. Але спочатку я побачила повідомлення у Телеграмі. Хтось у нашій групі з Авдіївки написав, що біля стадіону лежить убитий чоловік. У мене тоді серце тьохнуло - і думка майнула: «Це - мій Сергій». Я почала писати, питати щодо кольору велосипеда загиблого. Мені відповіли, що він був червоний. А у мого чоловіка велосипед був блакитний.

Це давало надію. Але марну. Виявилося, що цього дня у Авдіївці загинуло двоє велосипедистів. Один біля стадіону, один трохи подалі. Інший чоловік теж мав не червоний велосипед.

Люди просто помилились, як виявилось. Може їм здалося, що велосипед червоний через кров.

Пізніше родини вдалося відновити хронологію подій, які призвели до страшної втрати. Того дня Сергій виїхав велосипедом з дому, заїхав до робітників на шиномонтаж. Електрики вже не було, але військові, які перебували у місті, потребували послуг спеціалістів майстерні. У Сергія Івановича був власний генератор, солдати привозили паливо, і їм ладили колеса.

Коли пані Тетяна була у Дніпрі, вона на прохання чоловіка придбала там латки для шин, клей і каністру бензину, бо палива в Авдіївці вже не було. Іван домовився, щоб батькові передали посилку. Люди пропонували завезти її до будинку родини, але пан Сергій відмовився. Сказав, що сам по неї приїде.

- Отже він зранку виїхав велосипедом, заїхав на шиномонтаж, - розповідає пані Тетяна - Хлопці запропонували йому поїхати трохи пізніше мотоциклом, щоб забрати велику посилку та каністру з бензином. Він сказав, що має ще справи, адже мій чоловік багато років був волонтером Червоного хреста. На селищі був їхній офіс. Почався обстріл. І чоловік не доїхав, не забрав посилку. Загинув біля стадіону на вулиці Молодіжній, неподалік магазину № 11.

Я була вдома, готувала. І раптом прийшов Ваня з начальником. Я одразу навіть не зрозуміла, у чому річ. А син показав фотографію батька, яку йому прислали з Авдіївки. Він лежав із перебитою ногою, у велосипеді усе заплуталося. Смерть, мабуть, була миттєвою, очі - розплющені, обличчя не спотворене. Це дає мені надію, що він не страждав. Його знайшли поліцейські. Але тіло забрали рятувальники разом з Віталієм, який працював на шиномонтажі, і відвезли до моргу.

Свідоцтва про смерть Тетяна Анатоліївна вимагала три місяці. Через те, що смерть сталася на вулиці, випадок кваліфікується як кримінальна подія. Поліція дала постанову, що було знайдено труп, що це чоловік пані Тетяни Сергій Іванович, що у нього були зафіксовані травми, які несумісні з життям. Потім з цією постановою Тетяні Анатолівні довелося їхати до Дніпра. У РАГСі їй відмовили. Жінка звернулася до суду. Через місяць суд розглянув справу та дав дозвіл на отримання свідоцтва про смерть.

- Поховали чоловіка в Авдіївці, - каже пані Тетяна. - Я поїхати на похорон не змогла. Зараз би поїхала, а тоді була дуже налякана. Я тільки виїхала, і це сталося майже одразу. Чоловікові навіть труну для поховання знайшли, хоча тоді в місті їх вже майже не було. Але саму труну не відчиняли.

В Авдіївці на той час був мій брат із невісткою і Олена Паніна - керівниця осередку Червоного Хреста, в якому Сергій волонтерив. Вона евакуювалася після загибелі Сергія. Але з того часу маю біль у серці через те, що я тоді злякалася та не поїхала на похорон. А побоялася я тоді не за себе, а за сина. Одну він би мене не відпустив, поїхав би зі мною. Ми один одного стримували. Потім товариш чоловіка приїжджав і розповідав, що Сергію було легко на душі через те, що ми з сином залишили Авдіївку…

Точна кількість загиблих у Авдіївці наразі невідома. Лише 29 травня 2022 року під час обстрілу загинуло 2 людини. Чоловікові пані Тетяни було 60 років, інший загиблий був молодшим - 57. Відстань між ними - метрів 200. Узагалі пані Тетяна каже, що чула про велику кількість загиблих. На жаль, війна у її родині забрала не лише її чоловіка.

- За день до загибелі Сергія 28 травня 2022 року загинула його двоюрідна сестра. Вона була у власному будинку, коли стався «прильот». Напередодні у квітні загинув друг Сергія Олег Барчак. У центрі був обстріл, і він потрапив під уламки. Узагалі серед моїх знайомих чимало постраждалих і загиблих. Нещодавно у лікарні Мирнограда з пораненнями перебували моя двоюрідна сестра Світлана Яковлєва разом із мамою Ніною - моєю тіткою.

У серпні 2022 року пані Тетяна змогла вмовити сина, щоб він відпустив її до Авдіївки. Але їхати на цвинтар син їй категорично заборонив через обстіли. Потрапити у власний будинок жінці допомогли колеги сина. Вони одягнули на неї бронежилет і каску, привезли до маєтку і, заборонивши виходити на подвір’я, дозволили побути у рідних стінах ніч.

- Я мала час побути вдома до ранку, - згадує пані Тетяна. - О 6:00 я мала бути напоготові, бо зв'язку не було, зателефонувати було неможливо. Зайшла я до власного будинку, наридалася. Сусіди, хто ще був, збіглися, усі хотіли поговорити. А мені хотілося побути наодинці та навести у будинку лад. Я не спала всю ніч, усе прибрала. До 5-ї ранку було тихо. Я назбирала яблук, винограду. Вранці приїхали хлопці та привезли мене назад до Мирнограда. Потім сина ще посилали до Авдіївки, він заїжджав до хати, забрав фотографії. Чоловік дуже любив і цінував сімейні світлини. Ваня привіз портрет тата.

Ось уже майже 2 роки пані Тетяна разом із сином живуть у Мирнограді. Іван служить у Національній поліції. А Тетяна Анатоліївна поступово оговтується від втрат.

Вгамувати душевний біль допомагає спілкування з такими ж вимушеними переселенцями, які і вона сама. Тетяна радо відвідує заняття з фітнесу та скандинавської ходьби у рамках громадської ініціативи «Територія добра».

У мріях пані Тетяна уявляє повернення у власний будинок. Хоча наразі це лише мрії.

- Поки в Авдіївці ще жили наші сусіди, вони мені відправляли фотографії нашого будинку, - розповідає пані Тетяна. - У нас поруч із хвірткою щось «прилетіло», розбило її та цегляні колони. Був «прильот» і на подвір'я - усі шибки повилітали. В якому стані будинок зараз - не знаю. Сподіваюся, що мене дочекаються хоча б стіни. Бо дуже хочеться повернутися додому. Але лише за умови, що над Авдіївкою знову буде майоріти синьо-жовтий прапор…

Максим ЗАБЄЛЯ.

Фото автора та з особистого архіву Тетяни Гордєєвої.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 12 квітня 2024 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down