Отже, після сумнівів, роздумів і міркувань ми зупинили свій вибір на країні, яка донедавна називалася Голландією. Хоча більш логічно було б назвати її Холландією, дуже багато у мові цієї країни букви Х.
З варшавського шелтера до Нідерландів було два безкоштовні маршрути: або до центру приїжджали волонтери і брали обмежену кількість людей, які згодом розміщували у родинах мешканців країни, готових прийняти у себе біженців; або це був транспорт, сплачений муніципалітетом певного міста, і тоді відповідальність за українців брав на себе муніципалітет і представники Червоного Хреста.
На «волонтерський» автобус ми не встигли. Повернувшись із прогулянки Варшавою, ми побачили вже заповнений людьми транспорт і двох приємних жінок-волонтерів. Саме вони й розповіли нам про відмінності безкоштовних маршрутів. Спочатку ми пошкодували, що не потрапили на волонтерський автобус. Вони прибувають до Варшави рідше, ніж муніципальні, на який зареєструвалися ми, але згодом ми переконалися, що все, що відбувається, на краще.
Отже, перший муніципальний автобус, що прибув до шелтера, був із Хейно. Упродовж години п'ятдесят пасажирів, і ми, зокрема, завантажили речі, отримали суху пайку, влаштувалися зручніше на обраних місцях і опівдні узяли курс на Хейно. Подорож тривала 13 годин, в основному – автобанами.
Ми подолали 1200 км, проїхали третину Польщі, перетнули Німеччину і в'їхали до Нідерландів. Це територія Євросоюзу, тож жодних прикордонників та офіціозу. Кордон Польщі та Німеччини являв собою ряд металевих стовпів, кордон Німеччини та Нідерландів – два плакати, на яких було написано «Ласкаво просимо!» відповідно мовою країни, до якої ми завітали.
О першій ночі автобус зупинився, і волонтерка, яка супроводжувала групу, вимовила довгоочікуване: «Приїхали». Без жодної реєстрації нас швидко розселили, а зранку запросили до рецепції. Тоді нас офіційно зареєстрували, розповіли про правила та розпорядок, попередивши, що це тимчасове житло і незабаром ми отримаємо постійний притулок.

Зранку ми роздивилися і з’ясували, що перебуваємо у спортивному дитячому таборі у Хейно. Це приватний табір,який розташований у передмісті. Узагалі у Хейно мешкає понад 7 тисяч населення, які вранці їдуть на роботу у великі міста і ввечері повертаються до улюбленої затишної оселі. Усі люди усміхнені та доброзичливі. Так зворушливо, що на вікнах їхніх будинків намальовані жовто-блакитні серця, які символізують єднання з Україною.
У таборі також був безкоштовний волонтерський магазин, де можна було взяти гігієнічні набори, солодощі, печиво, одяг, взуття. Також було багато дитячих речей: візочки, ліжечка, дитяче харчування тощо. Щодня до табору приїжджали мешканці населеного пункту, цікавилися нашими проблемами, пропонували допомогу. У магазині на касі пропонували сплатити наші покупки, пригощали солодощами, просто тиснули руки. До речі, голландська мова складна, у ній багато незвичного для української звуку «х» у різних варіантах. Деякі слова схожі на англійські, але по-іншому читаються та вимовляються. З іншого боку, тут усі володіють англійською, і труднощів для спілкування не виникає.
Нідерланди – країна, яка підтримує здоровий спосіб життя, і попри громадський транспорт надає перевагу екологічному велосипеду. І це нормально, коли людина під'їжджає до залізничної станції, залишає свій велосипед на стоянці, сідає в електричку та їде на роботу, а ввечері знову пересідає на велосипед і прямує додому. У Хейно є школа, медичний заклад, театр, чудовий спортивний комплекс, кілька кафе та ресторанів з італійською, азіатською й європейською кухнею, кілька готелів і магазинів.
Табір, де нам надали тимчасове житло, зазвичай функціонує з березня по листопад. Власник табору дозволив нам перебувати у помешканнях упродовж місяця. Паралельно у будиночках, де не жили українці, йшла активна підготовка до нового сезону. На території табору багато спортивних локацій, поряд ферма. На території є ресторан, у якому ми харчувалися тричі на день. Жили ми у номері п'ять, голландською це звучить «camer 5». Цілодобово гаряча вода. Тепла підлога й опалення можливо регулювати у залежності від часу доби та температури за вікном.
У таборі ми прожили тиждень. За цей час ми перезнайомилися і разом досліджували околиці. Певною мірою нам пощастило: про нас дбають, тут тепло та затишно, навіть спекотно, температура у Нідерландах тримається на позначці +17-20, що є нонсенсом у цей час навіть для старожилів. Так, мабуть, пощастило. Але чомусь так часто сниться рідна домівка…
Наприкінці тижня увечері у наші двері постукав волонтер Червоного Хреста. Він розповів, що об 11:00 ранку ми маємо бути готові до переїзду на іншу локацію. Адреса була трохи загадковою: ZDO, але її значення волонтер пояснити не зміг. Зранку вдалося з'ясувати, що прямуємо ми до міста Зволле, яке знаходиться за 16 км від Хейно і є центром громади, щось на зразок нашого обласного центру.
Місто Зволле – столиця північної провінції Оверейссел, у ньому живе близько 120 тисяч населення, а історія міста веде свій початок з 1040 року, тож незабаром населений пункт відзначить тисячолітній ювілей. Місто є другим у Нідерландах великим залізничним вузлом, міський транспорт представлений автобусами та таксі. До речі, автобуси тут екологічні, заправляються електрикою.
У Зволлі багато історичних місць, пам'ятників, різних арок, фортечних стін і воріт, зведених у різні періоди життя міста та країни, така собі наочна історія. Також тут безліч монастирів і костелів, один з яких і став для нас будинком. Величезний діючий Домініканський костел розташований у центральній частині міста на одній із жвавих вузьких брукованих торговельних вулиць. Багато таких артерій минулого сусідять із широкими сучасними проспектами та житловими мікрорайонами. Нагадаю, що Нідерланди – країна велосипедів, тому головними тут є оснащені спеціальними червоними маркерами велосипедні доріжки, які ніяк не заважають громадському транспорту і не створюють перешкод для руху.

Отже, Домініканський монастир розташований на південь від центральної частини міста. Він був побудований у 1902 році і є традиційним архітектурним комплексом у готичному стилі: високі шпилі, внутрішні дворики, величезні вітражні вікна, високі склепіння, відмінна акустика, приголомшлива цегляна кладка, безліч оригінальних деталей і розкішних предметів старовини. Костел є діючим, тут мешкає чарівний падре з живими, розумними та добрими очима, приємною усмішкою та постійною турботою про нас, українців. Щодня увечері відбувається служба, грає орган, акустика дозволяє чути чудову музику у будь-якому куточку храму.
Нас 58 осіб – усі дорослі одиначки або літні люди, родини без дітей і тварин – такові умови закладу. Ми живемо тісним дружнім колективом за принципом гуртожитку. У кімнатах перебуває по 2, 3 чи 4 особи. Особисто наша родина – три жінки – має величезну світлу кімнату. У ній ми облаштували зону для сну та відпочинку із затишними кріслами. Також є ходильник, кондиціонер. Про інтер'єр кожної кімнати та декор у вигляді кімнатних квітів або квіткових композицій, затишних торшерів, декоративних подушечок подбали мешканці міста. Також спеціально для нас вони обладнали комнати гігєни, придбали пральні та сушильні машини, прасувальні дошки і праски.
У костелі є обладнана усім необхідним кухня й їдальня. Упродовж двох тижнів кеттерінгова компанія доставляла нам вечері, які люб’язно сплатили нам парафіяни. Так вони подбали про нас і надали час на пристосування до нової сторінки нашого життя.
Олена НОВІКОВА.
Далі буде.
