Історія розвитку вугільної галузі України пам’ятає багато імен видатних шахтарів, які відомі своїми професійними звершеннями. Серед них – Іван Бридько - легенда вугільної галузі. Він першим серед колег отримав високе звання Героя соціалістичної праці. І більш ніж 20 років був єдиним, хто отримав це звання двічі.
Народився Іван Бридько 18 травня 1905 року у селі Іванівка Волноваського району Донецької області у бідній селянській родині. Увесь скарб – хатинка, корова і невеликий клаптик землі. Утім, батько майбутнього шахтаря мав «золоті руки». Був і каменярем, і ковалем, і столяром, вправно складав печі, різав по дереву тощо. Родина жила складно, але в атмосфері добра та любові. Батько мріяв про той час, коли діти виростуть і почнуть заробляти гроші, і тоді Бридьки придбають кобилу – і життя стане легшим.
Шестирічним Іван вже почав допомагати батькам по господарству. А коли у 1914 році почалася Перша світова війна, і батька забрали на фронт – залишився у родині за старшого. Через два роки батько повернувся, узяв свій інструмент і разом із Іваном вони пішли заробляти гроші: лагодили сусідам хати, допомагали збирати врожай, виконували будь яку роботи, аби заробити копійку і прогодувати велику родину.
У 14 років Іван залишився круглим сиротою. Білогвардійці розстріляли батьків, вбили братів і сестру. Інших родичів не було, і підліток вирішив йти на заробітки на Донбас – почув, що там будують копальні і наймають робітників. Починав візником вугілля на шахті «Неліпівка», потім – саночником, згодом – бурильником на шахті №38 «Курахівська».
У 1925 році Іван Бридько перебрався на Гродівський рудник, який у 1934 році було перейменовано у шахту ім. Димитрова. Засвоїв професію забійника, згодом став бригадиром. У 1928 році його призначили десятником, невдовзі – завідувачем лавою. Він мріяв стати високопрофесійним шахтарем, тому брався за будь яку роботу у лаві, аби досконало вивчити увесь шлях з видобутку вугілля.
Після головного інженера посада начальника дільниці – друга за впливом. Він приймає на роботу, відповідає за усі процеси, які відбуваються на дільниці 24/7, забезпечує норматив видобутку вугілля, проходження лави, поточний ремонт обладнання, слідкує за нарахуванням заробітної плати на гідному рівні тощо. Дільниця під керівництвом Івана Бридька завжди була взірцем для наслідування для колег. Сам Іван Іванович згодом пригадував, що посада начальника дуже складна та відповідальна. І річ не лише у тім, що людина має володіти відмінними організаторськими здібностями, а й у тому, що це посада вихователя колективу дорослих людей зі своїми рисами, проблемами, бажаннями і мріями. І треба так побудувати роботу, щоб колектив був єдиним цілим, родиною, тоді й результат буде якісний. Іван Бридько був саме таким «батьком» для колективу.
30-ті роки на Донеччині – період активного розвитку вугільної галузі. Йшла реконструкція старих копалень, будувалися нові, які отримували сучасне обладнання, мали чудові перспективи для розвитку. І шахта ім. Димитрова завжди була в авангарді. Ба більше, саме на цій копальні було вирішено випробовувати нові комбайни та технології видобутку.
Іван Бридько одним з перших оцінив і підтримав циклічний спосіб організації праці на дільниці. Згодом цей спосіб було впроваджено і в інші галузі виробництва. Головне у цій технології – безперервний режим праці. Утім, кожен етап роботи у лаві повинен мати свої терміни, робітники повинні встигати працювати саме за розкладом, адже кожен збій призводить до простоїв, зменшення показників видобутку вугілля, простоїв. Злагоджена взаємодія робітників, правильна розстановка кадрів – навпаки, основа якісної безперебійної праці.
Дільниця під керівництвом Бридька працювала майже без затримок, практично завжди – з перевиконанням добової норми. За вагомий внесок у розвиток вугільної галузі у 1939 році увесь колектив шахти і персонально начальник дільниці Іван Бридько були нагороджені високою урядовою нагородою – Орденом Трудового Червоного Прапора.
Паралельно з успіхами на трудовому фронті Іван Бридько штурмував освітні висоти. Заочно він отримав вищу гірничу освіту, у 1941 році отримав диплом промислової академії. Із перших днів на початку Другої світової війни іван Бридько просився на фронт, але як депутат мав відстрочку. Тоді шахтар добровільно вступив до лав народного спротиву і прийняв перше бойове хрещення у боях за Москву. Брав участь у битві за Сталінград, був поранений, контужений, втратив документи, пам’ять і можливість говорити – і цей випадок мав негативні наслідки. Прийшовши до тями, він нічого не міг розповісти про себе, тому у визвольну боротьбу повернувся рядовим, його не могли додати до переліку осіб, які вартували нагороди за участь у визначних боях за звільнення держави.
Пройшовши з боями усю Європу, Бридько брав участь у штурмі Берліну. Як згадував потім видатний шахтар, саме біля Рейхстагу відбулася доленосна зустріч. До нього підійшов військовий, назвав прізвище і сказав, що він його знає, вони разом лікувалися у госпіталі. Чоловік повернув Брильку зошит. Це був щоденник, який Іван Іванович вів упродовж війни і забув у госпіталі. Бридько пригадав зошит, у якому, серед буденних справ солдата, були нотатки щодо вдосконалення циклічного способу видобутку вугілля. Війна для нього закінчилася, було взято курс на мирну працю на рідній Донеччині.
Коли з медаллю «За перемогу над Німеччиною» Іван Бридько повернувся додому, йому спочатку запропонували працю у тресті «Красноармійськвугілля». Але досвідчений гірник відмовився – він бачив себе лише у шахтарському колективі. І пішов начальником на ділянку, яка «буксувала» за усіма показниками. Багато прийшлося докласти Івану Бридьку власних зусиль – але результат був відмінним – згодом дільниця почала виконувати та перевиконувати план.
Безперебійна робота ділянки дозволила видатному гірнику замислитися про впровадження не лише одного циклу на добу, а підняти рівень до півтора. І ця мрія була втілена у життя. При плані 800 т на добу гірники видавали 1200-1300 т на добу. Лінія очисного вибою просувалася на 80 м щомісяця. 63 цикли щомісяця – нічого подібного трудовий Донбас раніше не робив!
У 1948 році звістка про трудові досягнення дільниці під керівництвом Бридька мала розголос. Приклад наслідували інші трудові колективи на теренах держави. 29 серпня 1948 року країна уперше святкувала День шахтаря! З нагоди цієї події видатному гірнику Івану Бридьку було присвоєно почесне звання Героя соціалістичної праці з врученням Золотої Зірки та ордена Леніна. Також Іван Іванович – повний кавалер Почесного знаку «Шахтарська слава».
Подякою від Івана Бридька за визнання його праці стало рішення впровадити у виробництво три цикли на добу. І знову праця 24/7, аби втілити мрію у життя. І знову перемога! 26 квітня 1957 року Іван Бридько вдруге отримує почесне звання Героя соціалістичної праці. У Димитрові, місті, яке стало для прославленого гірника рідним, йому ще за життя було встановлено бюст. Після смерті одна з вулиць міста, на якій встановлено пам’ятник, носить його ім’я.
Ділянка, яку очолював видатний шахтар, перетворилася на майданчик з підготовки та перепідготовки кадрів для вугільної промисловості. На підприємство приїздили керівники шахт, начальники дільниць з інших шахтарських міст, навіть, міністри вугільної промисловості інших країн. Сам Іван Іванович відвідав багато країн, в яких була розвинена вугільна галузь, аби поділитися з колегами власним досвідом. Щотижня копальня отримувала кілька листів від колег з Донбасу та Кузбасу з питаннями щодо організації циклічного видобутку вугілля. Згодом шахта видала на-гора перший мільйон т вугілля, значна частина видобутку – за рахунок колективу ділянки під керівництвом Івана Бридька.
У 1965 році Іван Бридько вийшов на пенсію, але з шахти не пішов, працював на посаді заступника головного інженера. Не зміг піти з колективу, якому віддав більш ніж 40 років власного життя.
Помер Іван Бридько 8 грудня 1980 року. Похований на одному з кладовищ Димитрова, нині Мирнограда.
За матеріалами статті Лариси Стеблякової,
завідувачки музею ВП «Шахта 5/6» ДП «Мирноградвугілля».
