Світлана Яковлєва: Ніколи не думала, що по звуку розумітиму, яка зброя стріляє…

23 Листопада, 2025  
737
23 Листопада, 2025  
737

Родина Яковлєвих – корінні жителі Донецької області. Усе життя матері – Ніни Сергіївни Яковлєвої й її доньки Світлани Анатоліївни нерозривно пов’язані з рідною Авдіївкою. Жінки давно звикли до того, що їхній населений пункт уже 10 років поспіль фігурує у військових зведеннях. Але попри усі виклики часу сподівання на мир живе в їхніх серцях.

Для родини Яковлєвих війна розпочалася у 2014 році. На той момент Ніна Сергіївна вже була на пенсії. А донька - Світлана Анатоліївна - працювала на Донецькій залізниці.
За словами жінок, починаючи з 2014 року Авдіївка зазнає регулярних обстрілів. Яскраві спогади першого воєнного літа назавжди залишилися у пам’яті Світлани Анатоліївни.

- У 2014 році на початку серпня я пішла у селище. У нас місто розділене на дві частини: Хімік - це багатоповерхівки, а стара частина - приватний сектор, - пояснює жінка. - Мені треба було йти ввечері у нічну зміну на роботу в депо. Транспорт не ходив, тож ми добиралися пішки. Мені треба було в аптеку. Я обійшла усе селище, ніде нічого не знайшла.

Я не взяла з собою документи. І щоб не проходити через блокпост, пішла через поле стежкою у бік селища. Коли дійшла до середини поля, почала стріляти важка артилерія. Мене хвиля аж підкидала. Спочатку я впала на поле, пшениця була маленька. Коли підвелася та хотіла йти, мені у спину почали стріляти. Кулі пройшли над головою.

Що мені лишалося робити? Я впала у цю пшеницю і лежу. У цей момент мені зателефонувала моя колега. Спрацював телефон, і знову почався обстріл. Так я пролежала півтори години на полі просто неба у спеку. Я - гіпертонік. Важко навіть сказати, що відчувала. Я підводжуся - по мені знову стріляють. Я знову падаю.

Не знаю, завдяки яким силам я нарешті вибралася з цього поля і як добігла додому. Я була у шоці, взагалі не могла говорити.

Через півроку на долю Світлани Анатоліївни й її мами випали нові випробування.

26 лютого 2015 року родина Яковлєвих постраждала від прямого влучання в їх будинок на вулиці Нахімова. Руйнування були значні, стіни залишилися цілими, а дах повністю понівечено. У трьох кімнатах у стелі були наскрізні дірки, через які ми бачили небо.

- Але ми це пережили, - каже пані Світлана. - Впоралися самотужки. Я щодня йшла на роботу, а мама щодня, як на роботу, ходила до виконкому, щоб домогтися будівельних матеріалів для ремонту будинку. Цей процес тривав довго. Дещо нам усе ж таки виділили, дякуємо і за це. Ми трохи підремонтували будинок, дах відновили наші МНСівці. І ми жили надією, що настане мирний час.

Пам’ять пані Світлани за останні 10 років накопичила безліч страшних спогадів про поранення і смерті в Авдіївці. Жінка пригадує низку емоційно важких подробиць, які у більшості людей викликають жах.

- Одного разу приліт був в оселю мого рідного брата. Він наразі помер. Тоді прилетів снаряд від «Града». Він упав між машиною, яка стояла у дворі, і стіною його будинку. Брат вцілив лише тому, що у той час прийшов до нас на сусідню вулицю. Машину посікло так, що можна було макарони відкидати. Будинок теж постраждав.

Прильотів взагалі було дуже багато. У мене садок «покосило». Стрілянина постійно. Кулі літали через двір, як мухи у хліві. Надворі неможливо було ходити. Міни теж прилітали. Дивишся у віконце - летить. Спочатку лише сопло видно, а потім - вибух.

Запам’ятовується все. Кажуть, це треба пережити. Це неможливо пережити... У той час загинули двоє моїх однокласників - Ольга Колєсова й Олександр Власов. Оля загинула у 2014 році. Був приліт. Вона була вдома, виходила з кімнати. У власному дворі її накрило. Посікло усе тіло. Ховали її з закритим обличчям. А Сашко загинув у 2015 році від прямого влучання в будинок під час чергового прильоту. Його будинок обвалився.

Нові випробування випали на родину Яковлєвих з початком повномасштабного вторгнення рф. Влітку та восени 2023 року їхній будинок в Авдіївці знову зазнав руйнувань. Цього разу жінкам не пощастило уникнути пошкоджень. Обидві були поранені.

- 6 липня 2023 року стався новий приліт у наш будинок, ­ - згадує Світлана Яковлєва. - ­ У нас під одним дахом гараж і літня кухня. Потрапило у куток гаража, вибило стіну гаража і стіну літньої кухні, побило шибки у спальні.

А 12 вересня я збиралася привітати з ювілеєм свою подругу. О пів на третю ночі стало голосно. А о 5­-й ранку прилетіло у вікно спальні, де ми з мамою спали. Потрапило у стіну, посікло стелю, меблі, телевізор - усе вщент.

Ми з мамою спали на одному дивані. Спочатку я почула вибух, потім гар, дим, спалах від вибуху. Увесь удар на себе прийняла мати. Я почула, як вона закричала. Побачила, що мене теж поранило, але у мене були незначні осколкові поранення у плече і стегно. А у мами ­ пневмоторакс лівої легені, відкритий перелом стегна, посічена уламками спина, величезна крововтрата.

У той момент я мала одну мету - винести маму з цієї кімнати. Врятувати її якось. Я відчула, що мама почала непритомніти. У мене самої нічого не виходить, кров ллється і в неї, і в мене. Я вискочила, побігла до сусідів, розбудила їх. У сусідів була машина. Разом ми забрали маму і приїхали до Авдіївської міської лікарні. Там їй наклали шину, вкололи знеболювальне.

Пізніше приїхала військова поліція. Жінок відвезли до Очеретиного, там чекав реанімобіль. Потім Світлану разом з мамою привезли до травматології Мирноградської міської лікарні. Ніну Сергіївну одразу прооперували. Лікар сказав, що апарат Єлізарова стоятиме у неї не менше ніж 5 місяців, тому що перелом важкий ­і зі зміщенням.

Увечері того ж дня Світлана Яковлєва домовилась із волонтерами, щоб її відвезли до Авдіївки, аби забрати речі. За словами вимушеної переселенки, у будинку не залишилося жодного вцілілого вікна. А родичі знайшли у будинку предмет, схожий на цоколь декоративної лампочки. Отже, який саме снаряд прилетів до будинку Яковлєвих і завдав стільки страждань, ніхто не знає.

Світлана згадує, що вже після повномасштабного вторгнення Росії влітку 2022 року загинула її подруга Оксана Колодяжна. Приліт був біля магазину на вулиці Лермонтова. Будинок Оксани був розташований навпроти. Під час вибуху вона була надворі біля теплиці. Жінку посікло осколками. Невдовзі через больовий шок і поранення вона померла.

У минулому році загинула і колега жінки Світлана Паламарчук. З нею Світлана Яковлєва два десятиліття працювала у залізничному депо. Світлана Паламарчук намагалася сховатись у підвал під час обстрілу, але не встигла. Жінці не виповнилося й 50 років.

Наразі про життя в Авдіївці Світлана каже так.

-­ Стара частина міста повністю зруйнована, селище - теж. Міста практично немає...

Наразі Світлана разом з мамою - вимушені переселенці. Її син Анатолій знаходиться у Кам’янському зі своєю родиною. Онукові пані Світлани Артему виповнилось 7 років, онуці Каміллі 23 березня було 13. За словами жінки, діти добре розуміють, що у країні війна і що сталося з їх бабусею і прабабусею.

- Кажуть, жінки далекі від армії та війни, - з гіркою посмішкою каже пані Світлана. - Але коли почалася війна, жінки Авдіївки швидко порузумілися, з якої зброї стріляють, навчилися приблизно прораховувати, де впаде снаряд, та розуміти, з якої точки здійснюються прильоти.

Я ніколи не думала, що теж навчуся у цьому розбиратися. Не думала, що за звуком буду розрізняти, де стріляє гаубиця, «Град», танк, міномет. Ніколи не думала, що у моїй голові буде міститися уся ця інформація.

Тепер я можу відрізнити постріл великокаліберного кулемета від дрібнокаліберного, бо на подвір’ї назбирала безліч уламків і всіляких куль. Інколи виникає бажання зробити з усіх цих куль намисто та комусь подарувати його на пам’ять. Щоб усі ці уламки не нагадували мені про ці жахливі дні…

Звісно, дуже страшно жити зараз. Але де б ти не перебував, дуже хочеться повернутися до рідного міста. Тому щоночі плачу, ­ хочу додому. Якби Авдіївка не була окупована і у ній було мирно, я б маму поклала на плечі - і пішки б пішла додому…

Максим ЗАБЄЛЯ.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 25 квітня 2025 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down