Ірина Малєєва: В Авдіївці лишилися наразі лише відчайдушні люди

15 Листопада, 2025  
633
15 Листопада, 2025  
633

Усе життя родини Малєєвих тісно пов’язане з рідною Авдіївкою та містоутворюючим підприємством - Авдіївським коксохімічним заводом. Подружжя Ірина й Олексій виховують 3 дітей - Кирила, Дениса та Поліну. Тож події війни для родини стали надзвичайно великим викликом. А найбільшим випробуванням - втрата родинного будинку та вимушений переїзд. Далі пряма мова Ірини Сергіївни Малєєвої.

- До 2014 року я та мій чоловік працювали на Авдіївському коксохімі. У 2014-2015 почалися обстріли Авдіївки. Були такі моменти, що сиділи у підвалі з дітьми, не було світла та води. У нас друга дитина народилася у 2013 році. Тоді ми не виїжджали з Авдіївки, бо працювали. Звісно, було небезпечно. Регулярно були прильоти. Але постріляють - і вщухне. І ми живемо далі. На заводі отримували зарплатню, так і виживали, пенсії батькам тоді не виплачували.

Потім ситуація трохи налагодилася, ми продовжували працювати. До 2022 року Авдіївський коксохім працював на повну потужність, зарплата була вчасно. У місті працювали магазини, лікарня. Нам нічого не заважало народити третю дитину.

Усе змінилося 2022 року.

Вночі з 25 на 26 березня 2022 року був сильний обстріл Авдіївки. Перший приліт був біля нашого будинку на вулиці Донецька. Я ще не спала, а всі вже відпочивали. Швидко всі піднялися, трьох дітей у ковдри замотали. Ми навіть до підвалу не встигли добігти, як світло перебило, навкруги темрява. У будинку посипалися шибки, земля з городу - у двір.

У сусідніх будинках завалило людей. Сусідку Любу Симоненко завалило під час цього обстрілу. Вона тоді була поранена, а нещодавно померла.

Усю ніч ми провели у підвалі, не виходили, адже обстріли не вщухали з опівночі до 2 ночі, а потім з 3 години і до самого ранку - не припинялися вибухи. Ми дочекалися світанку та почали збирати речі. Діти були дуже налякані.

Ми зібрали найнеобхідніше - і поїхали до Кривого Рогу. Там ми прожили півтора роки. Роботи нормальної не було. Як тільки дізнавалися, що ми з Донецької області, на роботу не брали. Казали, що ми працівники «Метінвесту», отже, нас мали працевлаштувати на підприємства мережі. Казали, що у Покровську потрібні люди, звертайтеся туди. Ми знайшли житло та приїхали у Мирноград у серпні 2023 р.

Через кілька днів після нашого від’їзду з Авдіївки у березні 2022 року наша сусідка Віка Вороніна дістала поранення в ногу. Прилетіло під її хату. Вона не встигла заховатися. Її привезли до Мирнограда, а потім транспортували до Дніпра, - травма була важка.

У нас був сусід, який залишився в Авдіївці, доглядав наших тварин. У нас вдома лишилися курочки, собака. Він не виїжджав із Авдіївки до останнього. Поки не стався серцевий напад. Забрали його на швидкій.

21 липня 2022 року був ще один масований обстріл з «Градів». До сусіда 7 «градин» прилетіло. Ніхто не приїхав, нічого не діставали. Одна з «градин» до нас під будинок прилетіла. Почалося займання. Якби не сусід, будинок згорів би повністю.

Ми змогли потрапити до нашого будинку лише через півтора року – у серпні 2023. Техніку усю вже з дому витягли. Забрати змогли лише великий телевізор, бо мародери у вікно його не змогли просунути.

Дах повністю пошкоджений, шифер побитий як решето. У дитячій кімнаті впала стеля. Фасадна стіна будиноку повністю знесена. Усі вікна побиті.

На програму «є-Відновлення» ми подали документи ще торік, як тільки довідалися про руйнування нашого будинку. У 2014, 2015, 2017 роках у нас теж був побитий дах, вікна. Що змогли, ми відновили власноруч, а дах нам було відновити не під силу. У місті працювала організація, яка надсилала МНСників з інших міст, вони перекривали дахи. Ми також склали акт про пошкодження, вони приїхали до нас і зафіксували їх. Вже чекали, що приїдуть і допоможуть з дахом, але цього так і не сталося.

В Авдіївці лишилися наразі лише відчайдушні люди. По можливості вони доглядають будинки сусідів. Наприкінці вересня на нашій вулиці згорів повністю будинок. Пряме влучання було. Узагалі люди намагаються гасити самотужки, бо МНС туди ні фіксувати руйнування, ні гасити вогонь давно не виїжджає.

Більшість жителів Авдіївки вже виїхала. Залишилися люди, які не мають гідних пенсій. На 2000 гривень далеко не поїдеш, навіть із урахуванням державної допомоги переселенцям. Батьки наші теж не виїхали б, якби не ми. Зараз живемо усі разом зі свекрухою Людмилою та свекром Анатолієм.

Звичайно, після війни ми намагатимемося повернутися додому, до Авдіївки. А куди нам їхати? Втомилися поневірятися. Тут треба платити за оренду, дітей одягати та годувати. У нас батьки мають проблеми з серцем - потрібні дорогі ліки. І дитина - інвалід дитинства. Скрутно, сімейний бюджет у нас загальний і досить обмежений. Тож тримаємося гуртом.

Спілкувався Максим ЗАБЄЛЯ.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 26 січня 2024 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down