Любов Карнаухова: через війну ми знову розпочинаємо нове життя

16 Листопада, 2025  
686
16 Листопада, 2025  
686

Війна, розв’язана рф проти українського народу, Любов Карнаухову й її родину двічі примусила стати вимушеними переселенцями. Не зважаючи на втрату будинку, кількох квартир, майна та серйозні випробування долі, протягом останніх 10 років жінка знаходить у собі сили, аби не втрачати життєвого оптимізму та постійно підтримувати тих, хто потребує допомоги.

Довоєнне життя Любов Миколаївна згадує з теплою усмішкою. До 2014 року жінка разом з родиною мешкала у Пісках, яке розташоване поруч із Донецьком. До виходу на пенсію Любов Карнаухова працювала на військовому заводі. А коли вийшла на заслужений відпочинок, пішла працювати техніком до місцевого сільгоспінституту. Вона з колегами у 2014 році ще встигла зібрати врожай елітного зерна, яке вони використовували як посадковий матеріал.

- 17 липня 2014 року стало чорним днем календаря для нашої родини, - зазначає пані Любов. ­- Ця дата розділила наше життя на «до» та «після». Того дня Піски вперше обстріляли. Відразу відключили світло, газ. Упродовж трьох днів майже усіх мешканців селища вивезли ­ - людей евакуювали вночі, автобусами. Ми з родиною переїхали до сусіднього селища Водяне. Це за 2­3 км від Пісок, там у чоловіка був будинок, який дістався у спадок від бабусі. Тож можна було якось прожити.

Так розпочалися воєнні випробування долі для родини Карнаухових. Два роки ­ з 2014 по 2016 ­ сім’я жила без світла та води. Придбали генератори, возили воду. Коли у 2016 році Водяне увійшло до складу Очеретинської громади, людям, нарешті, відновили електрику та водопостачання. До селища почав ходити соціальний транспорт, щоб жителі мали можливість кудись виїхати. Людям активно допомагали міжнародні гуманітарні та волонтерські організації. Вони, зокрема, відновлювали зруйновані будинки: ремонтували дахи, замінювали вікна.

- Ми думали тоді, що у нас життя налагодилося, -­ каже пані Любов. -­ У Пісках у нас було три квартири: ­ у дітей, у батьків і наша. Ми з чоловіком жили у центрі біля храму. Там усе знищили. По вулиці Стадіонній були одноповерхові будинки. Там мешкали батьки, наша квартира також була. ­ Усе було знищено у результаті обстрілів.

За спогадами Любов Миколаївни, до початку повномасштабного вторгнення рф у лютому 2022 року у Водяному панувало мирне життя. Люди активно ремонтували власне житло, навіть облагороджували його. Про усе довелось забути влітку 2022 року. Упродовж червня­л-липня Водяне інтенсивно обстрілювати, з’явились перші загиблі цивільні. У цей непростий час пані Любов узяла на себе додаткові громадські обов’язки.

-­ Я була волонтером, тому усі зверталися по допомогу до мене. Серед іншого, доводилося займатися похованнями людей. Пам’ятаю імена усіх загиблих. У червні­-липні 2022 року загинув Шапошник. Він потрапив під обстріл. Його привезли до Селидового у лікарню, і там він помер. Потім загинули Кузьміна Валентина, Іванов Григорій Степанович, Пєтлін Костянтин, Андропов Віктор. Усі вони загинули на вулиці від осколкових поранень.

Любов та Ігор Карнаухови.
Любов та Ігор Карнаухови.

Під час чергового ворожого обстрілу дивом вдалося вижити чоловікові Любові Карнаухової.

- 6 жовтня 2022 року мій чоловік Ігор увечері пішов на сусідню вулицю до криниці, -­ розповідає пані Любов. - У Водяному ми жили на вулиці Набережній, а треба було пройти на вулицю Ювілейну. Раптом туди прилетіла міна. Чоловік ледве добрався до будинку, його поранило у живіт і голову. Він сам не пам’ятає, яким чином опинився вдома.

А мене якраз не було у Водяному: я евакуювала бабусю­-сусідку. Добре, що до нас прийшов сусід і побачив мого пораненого чоловіка. Побіг до іншого сусіда, який мав машину. Удвох вони ледь завантажили Ігоря в авто та привезли до лікарні у Селидовому.

У медзакладі Ігор Карнаухов, якому на той момент було 57 років, пролежав місяць. Він отримав черепно­мозкову травму та контузію, перелом кісток. Лікарям довелось витягати уламки з легенів і черевної порожнини чоловіка. Не усі уламки медикам вдалося дістати. Метал від снарядів лишився у нозі та голові.

Після того, як Ігоря Карнаухова на милицях виписали з лікарні, родина повернулася до Водяного, але у власному будинку їм вдалося прожити 3 дні.

- За ці дні ворог, мабуть, вирахував, що ми перебуваємо вдома, і почав прицільно бити саме по нашому будинку, -­ згадує пані Любов. -­ Я пішла до колодязя ­ і одразу «прилетіло», пішла до ставка по воду ­ «прилетіло» туди, де я була за 3 хвилини. Чоловік вирішив, що ми повинні покинути селище. Але не встигли, увечері 10 листопада 2022 року наш будинок «накрили». І ми пішки ­ я з велосипедом і чоловік на милицях ­ дійшли до Первомайки. Розраховувати на допомогу сенсу не було,адже тоді вже ніхто не заїжджав до Водяного.

Наслідки обстрілів будинку родини Карнаухових.
Наслідки обстрілів будинку родини Карнаухових.

До війни у селищі мешкало більше ніж 300 жителів. Влітку до них додавались ще дачники. За спогадами Любові Карнаухової, у 2014 році з початком бойових дій у селищі лишилось трохи більше ста мешканців. У червні 2022 року мешканці Водяного почали активно евакуюватись.

Як виявилось, родина Карнаухових покидала Водяне серед останніх. Тож подружжя на власні очі бачило, як нищилось селище. Майже нічого не залишилося і від оселі родини. Частину наслідків «прильотів» пані Любов встигла зафіксувати на мобільний телефон. Але остаточного масштабу руйнування на фото немає, бо евакуювалися поспіхом, і думки були зосереджені геть на іншому. У жінки з чоловіком була головна мета – врятувати власні життя.

- Останнім селище полишив наш сусід, -­ згадує пані Любов. - У нього від обстрілів склалася хата. Тому він виходив з Водяного лише з пакетом, у якому були документи. Наразі у Водяному нікого та нічого не лишилося. Там окупована територія.

Рятуючись, подружжя Карнаухових пішки дійшло до селища Первомайка. У ньому тоді ще жили люди. Місцевий МНСник наступного дня їхав на роботу. Він і привіз Любов і Ігоря Карнаухових до Мирнограда. Це був листопад 2022 року. Вже було зимно. Невдовзі Ігорю Карнаухову довелось витримати ще одну операцію у місцевій лікарні.

Але попри усі випробування родина не скорилася, навпаки, почала облаштовувати життя на новому місці. Уже втретє з 2014 року. Пані Любов, яка звикла дбати про людей навколо себе, активно допомагає таким самим вимушеним переселенцям, як і вона сама.

-­ З того часу я допомагаю іншим ВПО у гуманітарному центрі Мирнограда,­ - розповідає Любов Миколаївна. ­- Я не могла лишитись байдужою до горя інших. Бо ми з 2014 року на собі відчуваємо наслідки війни. До Мирнограда через війну приїхало багато людей похилого віку. Якщо не ми самі, один про одного, то хто про нас ще подбає?

Я вдячна за допомогу керівникам Очеретинської громади. Вони направили мене до виконкому у Мирнограді. Я пішла по допомогу не лише для себе, а й для моїх односельців, бо мені усіх шкода. Влада Мирнограда відгукнулась на мої прохання, байдужим ніхто не залишився. За це окрема подяка.

Активна громадська позиція пані Любові швидко стала помітною у Мирнограді. То ж ініціативну жінку запросили до новоствореної координаційної ради з питань вимушено переміщених осіб. У її складі Любов Карнаухову обрали заступником керівника.

Про життя після війни пані Любов говорить неохоче. Але й у цих міркуваннях помітна її звичка не втрачати позитивного настрою та віри у себе.

- Після війни ми налаштовані повернутися на рідну землю. Хто ще має сили, той власноруч відбудує собі домівку. Ми з чоловіком щодня думаємо про будинок, про покинуте господарство. Сподіваємось колись потрапити додому…

Максим ЗАБЄЛЯ.

Фото з особистого архіву Любові Карнаухової.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 29 лютого 2024 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down