Галина Іванець: Після усіх втрат повертатись нема куди

6 Листопада, 2025  
680
6 Листопада, 2025  
680

Історію власної важкої особистої втрати днями нам розповіла Галина Іва­нівна Іванець. У лютому по­точного року вона знайшла тимчасовий прихисток у Мирнограді, евакуював­шись з охопленої ворожим вогнем Авдіївки.

З Галиною Іванівною ми спілкуємось у холі гуртожитку, який розташований по­близу шахти «5/6». Саме тут вже протягом року мешкає значна частина спільноти переселенців, яка сформувалася у Мир­нограді. Третій місяць тут перебуває і пані Галина.

Згадуючи довоєнне життя Галина Іва­нівна ледь помітно, але посміхається. Роз­повідає, як її у 5-річному віці привезли до Авдіївки. І саме з цим містом пов'язане усе її свідоме життя. І єдиний запис у тру­довій книжці: із 17 років і до самої пенсії жінка пропрацювала у колективі місцевого Палацу культури «Коксохім». І хоча постій­но знаходилась у вирі культурного життя, святкових заходів майже і не бачила. Бо за обов'язками забезпечувала чистоту та до­гляд у закладі.

Доля не дала жінці дітей, але вона зна­йшла своє подружнє щастя. З першим чо­ловіком прожила у шлюбі 25 років. Після його смерті знов вийшла заміж, побудува­ла власний сімейний затишок.

Усе змінилося у 2014 році. Тоді Авдіївка вперше стала потерпати від обстрілів російських «освободителей». Пані Галина згадує розгубленість і невизначеність, які відчувала тоді. У 2015 році обстріли пішли на спад, і жінка продовжила жити та пра­цювати у рідному місті.

У 2019 році Галина Іванівна отрима­ла травму. Удома підсковзнулася, впала і майже 3 місяці була на лікарняному. Ура­ховуючи вік і стан здоров'я, жінці довело­ся залишити роботу й оформити пенсію за віком.

Початок повномасштабної агресії у лю­тому 2022 року Галина Іванівна в деталях не пам'ятає. Але особиста трагедія, яка сталася пізніше, закарбувалася в пам'яті дуже чітко.

- Я у той час була в Авдіївці, - згадує Галина Іванець. - Кількість обстрілів зрос­тала, було дуже гучно, і вночі, і вдень усе тряслося. Але якось трималися. Справ­жнє лихо мене спіткало пізніше - влітку. 7 липня 2022 року у нашому дворі під час обстрілу з літака загинув мій чоловік Ва­лентин Філіповський.

Того дня він прибирав траву у палісад­нику, хотів навести лад. Ми разом були вдома, поралися по господарству. І тут чую гуркіт - літак летить. Я вийшла, покли­кала чоловіка до хати. Він сказав, що ще трохи попрацює і не пішов зі мною.

Раптом відчула вибух і побачила хмари цементного диму. Я вийшла з хати, а він лежить. Сусід одразу прибіг, намагався підняти чоловіка, обперти об стіну. Але чоловік мій уже не дихав. Потім інші сусіди прийшли. Разом побачили, що снаряд по­трапив у фундамент нашого будинку, там величезна дірка. А чоловіка мого вибухо­вою хвилею відкинуло і вбило. Йому було 64 роки.

На той час цивільні швидкі вже не їз­дили за викликами, пані Галина одразу звернулася за допомогою до військових. Солдати зателефонували до поліції. Поліціянти і зафіксували смерть пана Філіповського. Поховала чоловіка Галина Іванівна в Авдіївці на цвинтарі «Пісочне». Після по­хорону залишилася сама. Але не встигла жінка оплакати чоловіка, як за два дні її спіткала нова болюча втрата.

- 9 липня був черговий обстріл, я у той час була у сусіда, - зазначає пані Галина. - Після обстрілу я вийшла і побачила, що на моєму будинку немає даху. Пилюка стояла така, що дихати було нічим. Я узяла найнеобхідніші речі та пішла до сусіда. Мої документи були знищені під час вибуху. У поліції мені виписали довідку.

З того часу жила у сусіда. Він допома­гав, як міг. Світла у місті не було. Готувати можна було лише на печі. Востаннє пенсію видавали у квітні 2022 року. У травні пошта її вже не привозила. Гуманітарку давали.

Восени та взимку 2022 року по Авдіївці стали стріляти постійно. Було чутно удари та вибухи. Я вже не могла цього витри­мати. Що я там сидітиму одна? Стіни де­ренчать, усе чутно. Вирішила виїхати, уже була готова їхати світ за очі.

Ураховуючи, що документи пані Гали­ни були втрачені в результаті руйнування будинку, місцева поліція порадила жінці їхати до Мирнограда, аби відновити па­пери. 6 лютого поточного року поліціянти допомогли Галині Іванець евакуюватися. Знайомих у Мирнограді у жінки не було, їй надали прихисток у гуртожитку. Наразі процес відновлення документів триває. Пані Галина нарікає, що усе рухається над­то повільно.

- Наразі я усе ще без документів, - з розпачем каже Галина Іванець. - Маю лише довідку, яку поліція видала для від­новлення документів. Коли їхала з Авді­ївки, від мого будинку лише стіни лиши­лися. Тож повертатися мені нема куди: ні чоловіка, ні квартири, ні будинку. Не знаю, що робити. Поки живу тут. І сподіваюсь на краще...

Максим ЗАБЄЛЯ.
Фото автора.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 26 травня 2023 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down