Герої соціалістичної праці: Олександр Огейович Бєлік

Олександр Огейович Бєлік народився 17 листопада 1917 року у райцентрі Грибіньки Київської області. Закінчив семирічку. У 1933 році велика родина Бєліків – дев’ять осіб – переїхала у Донбас, оселилася у нашому місті. Саме тут і почалося зростання майбутнього велетня вугільної промисловості Олександра Бєліка як особистості і професіонала. Через три роки юнак закінчив Новоекономічне гірничопромислове училище №25 і до 1939 року працював електрослюсарем підземним, механіком, начальником дільниці на шахті «Центральна».

Із 1939 по 1947 рік був у лавах РА, потім воював, був призначений начальником телеграфної станції, звільнював країну від японських самураїв. Згодом на лацкані засяяв орден Вітчизняної війни та медалі «За бойові заслуги» та «За перемогу над Німеччиною».

Усе своє трудове життя Олександр Бєлік присвятив вугільній промисловості. Загалом він більш ніж 40 років працював на посаді начальника дільниці на шахтах «Центральна» та ім. Димитрова ДП «Красноармійськвугілля», «Західно-Донбасська» та «Самарська» ДП «Павлоградвугілля», керував шахтою «Родинська».

У 1960 році він звернувся до керівника шахти ім. Димитрова із проханням назначити його начальником на найбільш проблемну ділянку. Таких виявилося дві – №№4 і 9. Він їх об’єднав і почав працювати. Перші позитивні результати з’явилися вже через кілька місяців.  А згодом перевиконання плану на його дільниці трималося на позначці 108%.  За п’ять років було понаднормово видобуто 86000 т вугілля. За високі показники у праці, відповідальне ставлення до роботи у 1971 році Олександру Бєліку було присвоєно звання Героя соціалістичної праці.

13 разів Олександр Бєлік приймав під керівництво найбільш проблемні дільниці і, використовуючи технологію циклічного виробництва, через кілька місяців виводив колективи у передові.

У 1972 році відомого шахтаря запросили на роботу на копальню «Самарська» ДП «Павлоградвугілля». Олександр Бєлік переїхав до Терновки й упродовж 12 років працював на підприємстві. Він ніколи не зневірювався, завжди цінував працю, силу колективу, і люди відповідали йому взаємністю. Він завжди звертався до колег за порадою, уважно вислуховував пропозиції товаришів, і остаточне його рішення як керівника завжди базувалося на пропозиціях від колег. Тому вони завжди були зрозумілими та не натикалися на спротив. Олександр Бєлік завжди чітко встановлював терміни виконання і призначав відповідальних. Часто – саме тих, хто вносив цікаві пропозиції – і колегам було соромно ослухатися, не виконати, підвести себе, колектив і керівника. У решті решт через три роки передову дільницю №6 під керівництвом Бєліка знали на усіх копальнях західного Донбасу, колектив стабільно видавав на-гора більш ніж 1 т вугілля на добу.

У грудні 1994 року Бєлік знову звернувся до керівництва з проханням довірити йому найбільш проблемну дільницю. Такою виявилася дільниця №3. Білик вирішив віддати колективу дільниці №3 свою налагоджену лаву, а разом із колективом перейти у складну, де саме й працювали шахтарі третьої. Ніхто не вірив в успіх «бєліківського» колективу. Ніхто, крім самого Олександра Бєліка. І у нього усе вийшло. Складно, не одразу, із труднощами та працею 24/7. Але результат вартував зусиль.

Згодом Олександр Бєлік повернувся на рідну копальню ім. Димитрова і знову очолив проблемну дільницю №4. І знову праця у режимі 24/7. Мета – вивести дільницю у передовики виробництва. Але це виявилося досить складно через те, що почалися складнощі у роботі самої галузі, страйки шахтарів, затримка із виплатою заробітної плати тощо. У решті решт Олександр Бєлік відмовився від керівної посади і перейшов на роботу звичайного електрослюсаря підземного.

За видатну трудову діяльність Олександр Бєлік має звання Героя соціалістичної праці та «Заслужений шахтар», орден Жовтневої революції та Трудового червоного прапора. Він кавалер почесного знаку «Шахтарська слава». За втілення у виробництво раціоналізаторських пропозиції Олександр Бєлік нагороджений грамотами виставки досягнень народного господарства. Журналісти багатьох видань залюбки спілкувалися із видатним шахтарем і цікавою особистістю. Саме вони й охрестили його «патріархом» вугільної промисловості.

Помер Олександр Бєлік 19 лютого 2001 року. Похований у Мирнограді. Але пам'ять про видатного шахтаря жива. Вона триває у праці його учнів і колег.

За матеріалами статті Лариси Стеблякової,
завідувачки музею ВП «Шахта 5/6» ДП «Мирноградвугілля».

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down