Людмила Коваль: Своїм життям завдячую солдатам ЗСУ

2 Листопада, 2025  
594
2 Листопада, 2025  
594

Із Людмилою Коваль ми познайоми­лися в одному із центрів проживання переселенців. У Мирнограді разом із донькою вона з весни 2022 року. При­була після масованого артобстрілу се­лища міського типу Керамік Ясинуватського району Донецької області. Жінці дивом вдалося вижити. А історія її по­рятунку варта захоплення мужністю на­ших захисників із ЗСУ.

Людмила родом із Хмельницької об­ласті, але 30 останніх років прожила у Кераміку. Жінка каже, що війна для неї розпочалася ще у 2014 році. Тоді люди у селищі вперше дізналися, що таке «прильоти» від ГРАДів. У 2015 році, коли активні бойові дії стихли, Керамік опинився у так званій буферній зоні з крихким перемир'ям тривалістю у 8 років. Новий етап війни для жителів се­лища розпочався у березні 2022. Тоді ворог міцно узявся за СМТ. Лінія фрон­ту невблаганно наближалася.

- Ми жили у восьмиквартирному двоповерховому будинку, - розповідає Людмила, - але без підвалу, тож під час обстрілів ховалися у квартирі під ліжком. У своїй квартирі я мешкала з донькою. Поступово практично усі ви­їхали, і нас у будинку залишилося чет­веро. Нам із донькою нікуди було їхати. Ніде ні родичів, ні знайомих. Постійно­го доходу я не маю, бо ще не на пенсії. До війни працювала, а потім лише під­робляла, допомагала по господарству одиноким пенсіонерам. Донька підро­бляла у фермера на посівній, допома­гала збирати врожай. Виживали більш- менш за рахунок господарства, городу та невеликих підробітків.

Жінка розповідає, що єдиний мага­зин, який працював у Кераміку, закрив­ся на початку березня. Тож їй та дочці допомагали сусіди, які мали запаси продуктів. Чим довше тривали обстрі­ли, тим гірше було з комунальними благами. Найтяжче було без електри­ки, бо без неї не стало і води. Питну воду люди брали з криниці, ризикуючи потрапити під обстріли. Мобільні за­ряджали у солдатів ЗСУ. Вони завжди давали таку можливість, допомагали людям з продуктами та доставкою гу­манітарної допомоги.

14 травня 2022 року Людмила зга­дує з жахом.

- Увечері того дня, якраз напередод­ні мого 60-річчя, снаряди прилетіли до моєї квартири. Цілий день була абсо­лютна тиша, чудова погода: сонячно, тихо, ніде не стріляли. До мене в гості прийшов сусід, попросив зігріти воду на грубці. Я тільки сіла дрова взяти – і мене як вакуумом у грубку втягнуло, а зверху посипався другий поверх. Су­сід був за 3 метри від мене - загинув миттєво. Добре, що я опинилася в печі, поки вона ще не горіла. Мене не тільки втягнуло всередину, а ще й присипало, стало важко дихати. Потім було ще три вибухи, один за одним.

Як потім з'ясувалось, перший сна­ряд потрапив на дах будинку, а потім уже були прильоти у квартиру, де меш­кала сім'я Коваль. Коли усе стихло, жінка почала сама «видиратися» з печі - у неї нічого не виходило. Тож згодом почала кликати на допомогу, не зна­ючи, чи чутно її крики на вулицю.

- Врятували мене наші солдати, - каже пані Людмила. - Коли вони мене відкопали, я побачила не свою кварти­ру, а просто вулицю. Попросила хлоп­ців дістати з-під завалів сусіда. Вони почали це робити і через якийсь час сказали: «Вантаж 200». За рацією ви­кликали МНС. Мене віднесли на ношах у санчастину, бо я була приголомшена і не могла йти. Але болю не відчувала через шок. Єдине, що мене втішало, це те, що донька ще до вибуху пішла до подруги на сусідню вулицю. Солдати та військовий лікар - молоденька Яна - зробили усе, щоб мене врятувати. Мені надали першу медичну допомо­гу, крапельницю поставили і поклали у «Швидку» військову.

Поки Людмилу вивозили з Кераміка, по селищу не припиняли літати снаря­ди. Спочатку жінку доставили до Очеретиного, там перевантажили у цивіль­ну «Швидку». Медики дорогою почали домовлятися з лікарнями регіону, шу­кали, хто зможе прийняти врятовану. Відгукнувся медперсонал Мирноградської центральної міської лікарні. Тут жінку швидко оглянув хірург, її вимили, зашили рану, санітарки знайшли чис­тий одяг. У лікарні постраждала пере­бувала 16 днів. У неї виявили численні забиття та перелом п'яткової кістки зі зміщенням.

- Увесь цей час мене шукала донь­ка. Вона, коли побачила, що нашого будинку немає, була певна, що я за­гинула, - згадує Людмила зі сльозами на очах. - Після обстрілу військово - службовці ЗСУ зібрали уцілілих жителів селища, серед яких була і моя донька, і через добу «зеленим коридором» відправили в евакуацію до Львова. Я про це тоді не знала, зв'язку ніякого не було. Але й тут мені посміхнула­ся доля. Коли я була у лікарні, до нас у палату поклали жінку. Я розповіла їй свою історію. Вирішили шукати доньку разом.

За допомогою у пошуках жінки звер­нулися до волонтерки Світлани Маслової. Та невдовзі дізналася, що донька Людмили у Львові. Коли волонтерка повідомила, що Людмила жива і пере­буває у лікарні, донька одразу приїхала до Мирнограда. Після виписки родину Коваль направили до дитсадка, де був пункт тимчасового перебування пере­селенців. Потім жінки знайшли прихис­ток у будинку місцевої мешканки, яка запропонувала безкоштовне прожи­вання на кілька місяців. Адже у жінок не було ні документів, ні грошей. Там вони жили, доки Людмила відновлювала здоров'я та почала ходити без милиць.

З серпня минулого року мати з донь­кою живуть у гуртожитку. Тривалий час вони мали проблеми з відновлен­ням усіх документів, без яких не мо­гли отримати ані грошові виплати, ані знайти роботу. Виживали за рахунок гуманітарки та допомоги небайдужих людей.

Дах над головою сьогодні є, - каже пані Людмила, - у нас дуже хороші су­сіди у гуртожитку. Близько 20 людей із різних міст. Усі змучились і настражда­лися. Але знаєте, тут ми почуваємось у безпеці. Сподіваємося, що у Мир- нограді й надалі усе буде добре. Нам пропонували евакуюватися до Львова. Але тут, на території Донецької облас­ті, якось ближче до домівки та рідніше. Навіть чужі люди як рідні. Після нашої перемоги хочу повернутися до Кера­міка. Хоча дому нашого немає, споді­ваємося, що влада знайде, куди нас поселити. У моєму серці живе надія на це. Вірю, що війна скоро закінчиться...

Максим ЗАБЄЛЯ.
Фото автора.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 31 березня 2023 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down