Герої соціалістичної праці: Гнат Григорович Жуков

Гнат Григорович Жуков народився 6 березня 1909 року у селі Язиково на Дніпропетровщині. Родина була бідна, тому змалку допомагав батькам. Аби прогодувати себе та допомогти родині, Гнат батрачив, допомагав пастухам поратися зі стадом. Коли підлітку виповнилося 14, батько відправив юнака на заробітки.

Першою зупинкою стала станція Гайчур. Тут Гнат влаштувався вантажником. Саме там підліток уперше почув про копальні Донбасу. Згодом до Гната доєдналися ще кілька друзів, які мріяли про високі заробітки на шахтах незнайомого, але такого привабливого Донбасу.

Дев’ятнадцятирічним юнаком у 1928 році прибув Гнат Жуков на Гродівський рудник. Першою була посада саночника, потім – підсадчика, кріпильника, забійника. Невдовзі почалося облаштування 6-го ствола, і Гнат напросився у прохідники.

Ще у 1925 році Гродівський рудник було занесено до Генерального плану реконструкції копальні. Це дозволило реконструювати шахту, підготувати до експлуатації вугільний горизонт 167 м, придбати нове обладнання. Серед них – сучасні комбайни, електровози і врубові машини. Гната дуже приваблювала робота на сучасному обладнанні, він закінчив курси машиністів врубових машин і працював на бельгійських машинах.

У 1931 році копальня отримала сучасні врубові машини вітчизняного виробництва від Горлівського машзаводу «Донбаська важка». Працювати на ній довірили Гнату у лаві на дільниці під керівництвом Івана Бридька. Гнат дуже хвилювався. Пізніше він пригадував, що назавжди запам’ятав день, коли уперше піднявся у кабіну врубмашини. За чотири години Гнат буром підрізав увесь 80-метровий пласт вугілля. Колеги швидко підняли на-гора «чорне золото», так необхідне країні.

Саме на підприємстві зустрілися та потоваришували два майбутні визначні шахтаря, лідери, Іван Бридько та Гнат Жуков, майбутні Герої соціалістичної праці. Ніхто у 30-ті роки минулого століття не працював так вдало на врубовій машині, як Гнат Жуков. Почувши про ініціативу Микити Ізотова, у 1932 році Гнат Жуков вирішив перевершити показники видобутку колеги. І Гнату це вдалося: Ізотов видавав 2000 т вугілля щомісяця, а Жуков – 7000 т.

Згодом Гнат вирішив перевершити власний показник і зголосився підняти планку до 10 000 т щомісяця. За кілька місяців він досяг такого результату. Так, крок за кроком, Гнат Жуков наближався до найвагомішого власного рекорду. Коли він дізнався про успіх Олексія Стаханова, який разом із колегами у 85-метровій лаві нарубати відбійним молотком 102 т вугілля, а невдовзі перевершив цей показник на 70 т, Гнат вирішив кинути виклик Олексію Стаханову. «Ми будемо змагатися з тобою, товариш Стаханов, - сказав Гнат Жуков. – я дам за місяць 15 тисяч т вугілля за допомогою врубмашини, а ти – 200 т – за допомогою відбійного молотка».

Для рекорду підготували дві сусідні лави. Гнат Жуков упевнено запустив машину, бур плавно увійшов у пласт – колеги допомагали збирати видобуте вугілля та видавати на-гора. Упродовж 6 годин у двох лавах було підрублено 333 м погонних вугільного пласту (норма – 60 м) і видобуто 750 т «чорного золоту». Завдання було виконано на 550%!

Вже на ранок про рекорд Гната Жукова дізналася уся країна. Зрозуміло, у Жукова з’явилося багато послідовників. А сам Гнат Жуков отримав високу винагороду – орден Леніна та Почесну грамоту від Центрального виконавчого комітету. Також шахтаря преміювали, надавши автомобіль і путівку до санаторію. Після відпочинку Гната Жукова було призначено заступником начальника на ділянку, яка пасла задніх. Через півроку ділянка перевиконала планові показники, і кожен із 140 членів колективу отримав звання «Майстер вугілля».

Жуков добре розумів, що йому не вистачає знань і у серпні 1936 року став студентом промислової академії, яку закінчив у 1941 році. У жовтні того ж року, коли німці дійшли до Донбасу, Гнат Жуков разом із колегами був відповідальний за евакуацію машин і механізмів до Караганди. І вже за кілька місяців у степу запрацювала копальня №19.

Після звільнення Донбасу восени 1944 року Гнат Жуков повернувся на рідне підприємство – шахту ім. Димитрова – і працював помічником головного інженера, а потім – директором шахти. У ті роки на копальні працювали 16 лав, і де-інде ще залишилися врубові машини. Поступово їх змінювали на більш сучасні комбайни «Кировець», а потім, у 1948 році – «Донбас». За високі досягнення колективу шахти у показниках видобутого вугілля у 1952 як директор Гната Жукова було нагороджено орденом Трудового червоного прапора.

Під керівництвом Жукова у 1955 році було розпочато другу чергу реконструкції шахти. Тут було побудовано новий горизонт 384 м, проведено комплексну механізацію й автоматизацію виробничих процесів. Після реконструкції видобуток вугілля на копальні збільшився упродовж 1953-58 років – у 1,2 рази, із 936,6 тис. т до 1148,8 тис. т на рік. Середньодобовий видобуток вугілля складав 5000 т.

За високі трудові досягнення, рекордні показники видобутку вугілля, засвоєння нової техніки у 1957 році Гнату Жукову було присвоєне високе звання Героя соціалістичної праці. А начальник дільниці Іван Бридько отримав це звання вдруге. Так їх трудове співробітництво, яке почалося ще у 30-ті роки, у 50-тих вийшло на новий рівень.

За ініціативи Гната Жукова було організовано комплексну бригаду робітників очисного вибою, яку очолив Кузьма Северінов. У грудні 1958 року ця молодіжна бригада отримала звання бригади комуністичної праці. А вже у 1961 році ватажок бригади Кузьма Северінов третім на копальні отримав звання Героя соціалістичної праці.

За згодою Гнат Жуков працював і на інших копальнях, але шахта ім. Димитрова була найріднішою. Він віддав підприємству 35 років власного життя. Після виходу на пенсію упродовж 17 років Гнат Жуков працював начальником учбового пункту. Помер видатний шахтар 23 квітня 1987 року.

За матеріалами статті Лариси Стеблякової,
завідувачки музею ВП «Шахта 5/6» ДП «Мирноградвугілля».

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down