Світлана Олександрівна Аношкіна - одна з небагатьох мешканок Авдіївки, яка не лише постійно мешкає у місті на лінії вогню, а й примудряється вести невеличкий бізнес. Хоча бізнесом її працю вже давно назвати не можна. Сама Світлана каже, що наразі не має мети заробити. її головна ціль, яка, по суті, давно стала місією, - допомогти старим і самотнім жителям Авдіївки вижити в реаліях повноцінної війни. Однак війна не шкодує нікого: ні пенсіонерів, ні інвалідів, ні волонтерів, ні підприємців. Свідчень тому багато. Нещодавно Світлану після поранення від «прильоту» госпіталізували до хірургічного відділення Мирноградської центральної міської лікарні. Тож місцем нашої зустрічі стала лікарняна палата хірургії.
Незважаючи на непросте поранення та тривале життя в умовах постійного стресу під обстрілами, Світлана не втратила властивого їй життєвого оптимізму. Він відчувається з перших хвилин спілкування з нею.
З посмішкою на втомленому обличчі жінка радо поринає у спогади. Каже, що до Авдіївки переїхала у 1993 році. І з того часу міста не покидала. Багато років вона працювала як приватний підприємець, реалізовуючи населенню господарчі товари та гігієнічні засоби. Вести бізнес в умовах обстрілів, які в Авдіївці з більшою чи меншою інтенсивністю тривають уже 9 років, - дуже непросте заняття. Як зазначає сама пані Світлана, за цей час вона пережила і пожежі, і ракетні обстріли. Але це не завадило їй працювати.
Жінка розповідає, що живе вона в Авдіївці в районі Хіміка. Активні бойові дії, за її словами, тривали тут з 2014 до середини 2015 року. Із середини 2015 року на Хіміку було більш- менш спокійно, натомість у старій частині Авдіївки окремі райони обстрілювали щодня.
Багато людей виїхало з Авдіївки, але потім значна частина повернулася. Поверталися люди, переважно, у стару частину міста. Поширена практика, коли кілька сімей заїжджають у чужі порожні будинки. Заселяються туди, де можна жити.
З лютого 2022 року обстріли міста стали ще інтенсивнішими. Під час чергового серйозне поранення отримала пані Світлана. Події 12 червня 2023 року вона згадує так:
- О 9 годині ранку я була на лавочці біля будинку по вул. Комунальна, 21. Це навпроти ринку. Торгувала, як зазвичай, господаркою - це і є моя робота. Ракета прилетіла до сусіднього будинку № 19. Два під'їзди повністю зруйнувало.
Мене поранило осколком у ногу. Я зайшла додому, почала промивати рану на нозі, кров не зупинилася. Зрозуміла, що треба йти до лікарні. Коли перевдягалася, побачила ще рани на руці та животі. Узяла паспорт, телефон і пішла до лікарні. Я була на якомусь «автопілоті». Оскільки залишилася сама у багатоповерхівці, розраховувати на допомогу було марно.
Думала лише про поранення, як їх промити і як мені усе прибрати. У лікарні в Авдіївці в мене витягли уламки з ноги. А потім привезли сюди - у Мирноградську лікарню. Поклали у хірургію. Тут мені прооперували руку, обробили ногу, а живіт - зашили. Дякую лікарям за цю допомогу.
Світлана каже, що за час бойових дій багато її знайомих загинуло. Згадує, що у травні цьогоріч був черговий обстріл. Віктора - працівника бойлерної на Хіміку - засипало на роботі. Відкопували його кілька днів ті, хто з ним жив і працював. Урятувати чоловіка не вдалося, він загинув одразу. Тіло згодом відкопали та поховали.
Умови життя авдіївців жахають. Води й електрики у місті давно немає. Так, воду Світлана набирає на бойлерній. У темряві пересувається з налобним ліхтарем на батарейці. Телефон можна підзарядити у пункті незламності. Там також можна прийняти душ, випрати речі, отримати гуманітарку, поїсти.
- Як вдається торгувати за таких умов? Це воєнна таємниця, - посміхаючись, каже Світлана. - Я не наживаюсь. Практично не заробляю, бо мені важливо допомогти людям вижити у складній ситуації. Намагаюся привезти здалеку, де подешевше, щоб людям було доступніше та краще за якістю. Це моя ціль, моя місія.
На Хіміку працюють два продуктові магазини. У старій частині міста теж лише продуктові. Господарчі товари є тільки у мене. Тому або до мене, або до Покровська їхати 40 км на закупівлі. Не у всіх є така можливість. Дорога щонайменше коштує тисячу гривень. А є люди, які пенсію отримують лише дві тисячі.
Щоб перезимувати, люди ставили буржуйки. Світлана використовувала турецький газовий обігрівач. Поклала його на стійку, зверху - ґрати з грубки. Ця конструкція у підсумку служила і грубкою, і обігрівачем. Так вдавалося обігріти одну кімнату. Скла у вікнах квартири немає з березня 2022 року, вони забиті плівкою. Після прильотів плівка відривається і її постійно доводиться відновлювати.
Лікарня в Авдіївці, хоч і в дуже обмеженому форматі, але ще працює. Допомагають населенню лікар і медсестра. Але надають вони лише екстрену допомогу. Укрпошта з міста давно виїхала. Пенсії та соціальні виплати населення отримує через перевізників або волонтерів. Часто - за відсоток.
В Авдіївці переважно лишилися пенсіонери. Дуже багато лежачих. Знайомий Світлани 86-річний дідусь самостійно доглядає паралізовану дружину. Сам коле дрова, готує, воду носить і жінку доглядає. Узимку у їх квартирі було не менше +27 градусів. Бо лежачій потрібно тепло. Тож дідусь постійно рубав дрова. Так люди і виживають.
- Я не можу виїхати з Авдіївки, - промовляє пані Світлано, переконуючи чи мене, чи саму себе. - Бо я потрібна людям. Не знаю, правильно це або не правильно, але я потрібна. Навіть ті знайомі, що бувають на ринку, привітавшись, заряджаються моїм оптимізмом. Їм стає легше. Тож я не можу покинути людей.
Я усвідомлюю, де я, що я, яка небезпека мені загрожує. Розумію, що син Микола турбується за мене. Він зараз за кордоном. Але тим людям, які мене знають, я потрібна. Саме там - в Авдіївці.
Максим ЗАБЄЛЯ.
Фото автора.
