Надія Миколаївна Хавікова, корінна мешканка Донецької області. Мешкала у селищі Ласточкине Ясинуватського району Донецької області. Її будинок двічі зазнавав руйнувань внаслідок бойових дій. Перший раз у 2014 році, другий – влітку 2022. Далі – пряма мова.
- Під час обстрілу у 2014 році в моєму приватному будинку вилетіли вікна, двері, було пошкоджено дах. Ми тоді від’їжджали та жили у Краматорську. У 2021 році повернулися додому в Ласточкіне. Нам виділили гроші на відновлення житла, ми зробили ремонт у будинку – поновили все повністю.

А влітку 2022 року до нашого двору знову прилетіло.
Ми обрізали виноград – двоє дітей, я, мама й її співмешканець. Було тихо, потім різко розпочався обстріл з Градів. Мама нас «позакидала» у підвал, а сама не встигла сховатися, і її відкинуло вибуховою хвилею. Тож під час того обстрілу поранило маму та вітчима. Це ми побачили, коли вже вийшли з підвалу.
Після обстрілу приїхали МНСники, маму відвезли до лікарні у Мирноград. У неї були численні осколкові поранення. Травматологи у Мирнограді великі уламки дістали, а дрібні лишили. Сказали, що все видалити неможливо: буде сильна кровотеча. Мама пролежала у лікарні місяць. Ми одразу орендували квартиру у Мирнограді та приїхали сюди разом. Через півроку після того злощасного обстрілу у мами діагностували онкозахворювання IV ступеню. А у квітні цього року вона померла…
Внаслідок того обстрілу у нас у будинку вилетіли вікна, вигнуло двері вибуховою хвилею, побило шифер. А у поточному році, коли ми вже жили у Мирнограді, нам зателефонували та повідомили, що у моєму будинку по вулиці Садовій усі вікна повилітали від вибуху і дах відлетів. За тиждень у нас вкрали машину. Потім повністю згорів бабусин будинок і гараж по вулиці Степовій. Також у результаті обстрілу. Нам сусіди надіслали фото зі згарища.
Узимку 2022 - 2023 років, коли Ласточкине сильно обстрілювали, загинуло багато моїх знайомих. Так, Івана Остапця після обстрілу привалило плитою у власному будинку. Наших родичів тітку Ліду та дядьку Серьожу розірвало у власному будинку, знайшли лише фрагменти їхніх тіл. Так і поховали.

Повертатися нам наразі нікуди. У Ласточкиному нашого вже нічого немає, усе зруйновано. Та й роботи немає. Коксохімічний завод у сусідній Авдіївці не працює. А якщо завод «став» – життя там немає.
Я вже рік живу у Мирнограді. Думаю тут залишитись. Донька навчається у Києві, син закінчує 9 клас, теж потім поїде до столиці. Брат і мама померли. Залишилась у мене лише бабуся, якій 80 років.
Я останній раз у Ласточкиному була у листопаді минулого року на похороні дідуся. Там жах, що коїться. Немає жодного живого будинку. Немає світла, води, газу. Але люди ще якось живуть. Здебільшого пенсіонери, які не хочуть нікуди їхати…
Спілкувався Максим ЗАБЄЛЯ.
