Олександр Щербаков: є віра, що ворога нагонемо й у нас усе буде добре

19 Листопада, 2025  
585
19 Листопада, 2025  
585

Загарбницька війна, розв’язана рф, продовжує забирати життя українців. На полі бою гинуть наші захисники, а в тилу – цивільне населення. Жити на прифронтових територіях, наближених до лінії бойового зіткнення – вкрай небезпечно. Наразі лише на підконтрольній Україні частині Донецької області перебуває більше ніж 500 тисяч людей. Усі вони щодня ризикують отримати поранення чи загинути унаслідок ворожих обстрілів.

Історія Олександра Щербакова показова. Усе життя чоловік прожив на рідній Донеччині, багато років пропрацював у Донецьку, рятуючи життя співвітчизників як працівник пожежної охорони. На його рахунку чимало врятованих життів. Як і багато хто, Олександр мріяв про спокійне життя на пенсії у власному будинку на рідній землі. Ворог зруйнував плани родини Щербакових, але не здолав їх дух.

З Олександром Миколайовичем Щербаковим ми зустрічаємось у палаті травматологічного відділення Мирноградської центральної міської лікарні. Минуло кілька днів з того часу, як чоловік переніс важку операцію з ампутації руки. Але пан Олександр вже міцно стоїть на ногах і навіть прогулюється коридорами відділення. На його обличчі – щира посмішка. Одразу помітно, що Олександр звик тримати удар і не впадати у відчай.

Перед тим, як запитати про страшні події, які передували втраті руки, я прошу розказати про мирне життя родини до війни. Олександр Миколайович зазначає, що ці спогади – давні. Адже війна на Донбасі триває вже понад 10 років.

Олександр Щербаков народився і виріс у селі Новоолександрівка, яке розташоване поруч із Очеретиним. Саме цей населений пункт останнім часом щодня фігурує у воєнних зведеннях з фронту у Донецькій області. Але до того, як він став гарячою точкою на карті бойових дій, це було квітуче село з великою кількістю заможних маєтків справжніх господарів. Саме до таких належала і родина Щербакових.

Мама Олександра працювала лікарем-ветеринаром, батько – агрономом. Олександр після школи пішов до армії, а потім багато років служив у пожежній охороні – ДСНС. Був досвідченим рятівником, згодом став передавати свій практичний досвід учням на посаді старшого майстра практичного навчання. Адресу Донецького учбового центру у Кіровському районі Донецька, де була його пожежна частина, пан Олександр згадує миттєво – Поліграфічна, 12. Багато років він щодня їздив туди на роботу з рідного села автобусом або електричкою.

- Наше життя розділилось на «до» та «після», - каже Олександр. – Це не просто слова. Так воно і сталося у 2014 році. Тоді керівництво запропонувало нам вибір: або залишатись у Донецьку, або обрати Україну. Я патріот своєї країни. Тому, не вагаючись, поїхав з Донецька до сім’ї, у рідне село. Пишаюсь, що мій син продовжив династію рятівників. Зараз він у Вінниці несе службу у ДСНС.

Якщо згадувати ті часи, то Новоолександрівка і тоді страждала від обстрілів. Але згодом лінія фронту змістилася, ворога було відсунуто, і усе більш-меньш стихло. Тому ми продовжили жити у рідних домівках.

З початком повномасштабного вторгнення рф безпекова ситуація для Новоолександрівки погіршилась. Прильоти стали постійними. Дружину Олександра Наталю ранило. Влада оголосила масову евакуацію. І 10 квітня 2022 року родина Щербакових переїхала у Горішні Плавні.

- У жовтні 2022 року касетними снарядами побило вікна у нашій хаті, хоча ми їх «зашили» USB, - розповідає Олександр. – Пізніше постраждали і двері. Згодом обстріли касетними боєприпасами, артилерією стали звичним явищем. Потім зникла електроенергія, і нас рятувало те, що наш будинок був автономним. Опалення – автономне, вода – зі свердловини, мали генератор, заготовлені дрова та вугілля.

Родина прийняла рішення евакуювати дітей. Сину виповнилось 16 років, він навчався у ліцеї ДСНС, донька виїхала до Мирнограда і перебувала у місті до весни поточного року. Після погіршення ситуації через ракетні обстріли вона з маленькою дитиною виїхала до родичів чоловіка у Київ.

Сам Олександр разом з дружиною Наталею переїхав у Мирноград навесні 2023 року. Тут подружжя орендувало квартиру. Олександр вже пенсіонер, а Наталя працює на станції швидкої допомоги. Але повністю покинути власну домівку родина Щербакових не могла. До того ж, у селі лишилась мати Олександра. Вона мешкала поруч із сином на тій самій вулиці. Тому подружжя періодично їздили до Новоолександрівки, аби навідати мати, навести лад у власному будинку, дати раду пасіці Олександра.

28 березня поточного року Олександр зранку зателефонував матері. Вона розповіла, що у селі тихо, обстріли у той день були чутними лише з Очеретиного. Тож Олександр і Наталя вирушили у село. Там чоловік зайнявся бджолами та справами по господарству. Потім подружжя посадило цибулю. А біля 15 години Наталя заходилася обробляти грядку з полуницею.

- Я поставив лавку біля неї, присів відпочити, - розповідає Олександр. – Дружина була ліворуч. Тому я розгорнувся до неї корпусом і обперся на лікоть. Так ми і сиділи, спілкувалися. Раптом вибух – і тиша…

Наталка за вуха схопилася, а мене відкинуло з лавкою метра на три. Але свідомості я не втратив. На здорову руку впав, а на іншій побачив рану, - рука висіла на сухожиллях. Миттєво усвідомив, що доведеться ампутувати.

Приліт був метрів за 200, до нас долетіли лише уламки. За нашим городом вже поля та посадка. Влучання було саме туди. До речі, не було ні свисту, ні якогось іншого звуку. Ми нічого не чули. Але лишилася вирва після вибуху метрів 7 глибиною. Якби ця штука впала у чисте поле, а не у посадку, то навряд чи ми б лишились живими…

Наталя довела мене до гаража. У машині було 2 турнікети. Дружина працює на швидкій у Мирнограді, тому знала, що робити. Я їй допомагав. Після надання першої допомоги Наталка побігла до військових, які стояли неподалік від нас, з проханням відвезти мене у лікарню.

О 15:50 я вже був на операційному столі у відділенні травматології у Мирнограді. Коли мене привезли, я тримав поранену руку здоровою. У приймальному відділенні мене зустрічав племінник. Він підтримував мене з іншого боку, щоб я не впав, тому що я крові втратив багато, а вага тіла більше ніж 100 кг.

Отак все і відбулось. Звісно,допомогло те, що у нас із дружиною є досвід надання першої допомоги у подібних ситуаціях. І я щиро вдячний лікарям і персоналу відділення травматології за їх роботу і душевне відношення.

Олександр Щербаков показує уламок, який позбавив його руки.
Олександр Щербаков показує уламок, який позбавив його руки.

На тумбочці біля ліжка пана Олександра лежить важкий уламок заліззя. Увесь у гострих зазубринах. Саме він позбавив Олександра правої руки. Відтепер ампутована кінцівка для нього – постійне нагадування про «мирні наміри руського світу».

Після обстрілу, в якому постраждав Олександр, ворог продовжив нищити Новоолександрівку. А 4 квітня без ноги залишилась односельчанка Олександра. Нажаль, кількість постраждалих від бойових дій у Новоолександрівці щодня лише зростає...

Після нашого спілкування пан Олександр, помітивши, певно, не надто оптимістичний вираз мого обличчя, вчергове посміхнувся і міцно потиснув мою руку. Наче намагався передати через рукостискання частину власної життєвої енергії та сили духу.

На питання, що допомагає йому не впадати у відчай і рухатися далі, чоловік відповів так:

- Коли я працював у ДСНС, у нас упродовж зміни було по 8-12 викликів на пожежі. Особливо важко було у 90-ті. Пригадую, приїздиш на виклик, а там батьки згоріли, а діти лишились. І єдине, чим ти можеш їх підтримати, - це сказати, запевнити, що «усе буде добре». При цьому ти добре усвідомлюєш, що це лише чергова фраза. Але, дійсно, у таких ситуаціях надважливо знайти сили жити далі. А для цього потрібно вірити у краще. Вірити у добро.

У мене є віра та надія, що ворогів ми нагонемо й у нас усе буде добре.

Ми з села змогли привезти деякі речі. Будемо облаштовувати побут у Мирнограді. Наталя працює, а я буду відновлюватися. Мені 16 квітня виповнилось 50 років. Буду намагатися бути корисним.

Максим ЗАБЄЛЯ.
Фото автора.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 31 травня 2024 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down