Наталiя Бояр: голос громади, який не здолати

21 Листопада, 2025  
834
21 Листопада, 2025  
834

Корінна жителька Мирнограда Наталія Бояр завжди відчувала, що її доля – це музика і спів. Жодне міське свято не обходилось без ліричних або навпаки запальних чи патріотичних пісень у її виконанні. З часом захоплення співом для дівчини трансформувалося у професію.

Наталія з успіхом закінчила Донецьке музичне училище, а пізніше — Луганську академію культури та мистецтва. Тут вона опанувала не лише різноманітні вокальні техніки, а й оволоділа педагогічною майстерністю. Адже Наталія завжди мріяла передавати найглибші почуття через музику не лише особисто. Вона прагнула бути наставником для інших талановитих вокалістів.

З дитинства кожен виступ Наталії, кожен концерт, у якому звучав її голос у рідному Палаці культури «Україна», надихав поціновувачів її творчості. Швидко знайшлись і учні, з якими молода вокалістка щиро ділилася своїми знаннями й уміннями. Дівчина кілька років працювала у Будинку творчості дітей та юнацтва, а потім стала викладачем Мирноградської музичної школи. Плідні роки роботи надихали на звершення. Як результат – низка вихованців, які стали переможцями різноманітних вокальних конкурсів.

Усе докорінне змінило повномасштабне вторгнення рф. Наталія разом з 10-річною донькою Софією стала вимушеною переселенкою. Нове життя вони почали облаштовувати у Чернівецькій області. Але дистанційно жінка працювала у Мирноградській музичній школі, підтримуючі постійний зв’язок з учнями.

Навесні 2024 року Мирноградська громада усе частіше страждала від постійних ворожих обстрілів. Люди поступово полишали місто, рятуючи власне життя. У цей момент до Наталії надійшла пропозиція очолити міський відділ культури. Зголоситися на нову посаду було нелегко. Адже вже тоді було зрозуміло, яку кількість важких управлінських рішень доведеться приймати в умовах підготовки міста до евакуації.

Наталія не злякалася відповідальності, яка лягла на її плечі разом з новою посадою.

- З перших днів на посаді стало зрозуміло, що паралельно з вирішенням численних кадрових проблем треба негайно діяти, аби врятувати майно закладів культури громади, – розповідає Наталія Бояр. - За роки, які передували повномасштабному вторгненню, їхня матеріально-технічна база суттєво поповнилася. Нові музичні інструменти, зокрема роялі, дороговартісна аудіоапаратура, світлове обладнання, устаткування сцени, меблі – усе потребувало дбайливого упакування, пошуку транспорту й евакуації до більш безпечних регіонів України. Окрім суто матеріальних цінностей у місті ще перебували бібліотечні фонди, пам’ятки культурної спадщини, частину з яких було необхідно демонтувати та вивезти на зберігання.

Справжньою архітектурною прикрасою центру Мирнограда є майже столітня будівля міського Палацу культури «Україна». З перших днів повномасштабного вторгнення заклад перетворився на центр гуманітарної допомоги для вимушених переселенців з усіх окупованих міст Донеччини. Тут більш ніж два роки – до моменту евакуації з міста влітку 2024 року – працювали волонтери. Громада та переміщені особи отримували у Палаці продуктові та гігієнічні набори й одяг для усіх, хто мав потребу.

Демонтаж кришталевої люстри у Палаці культури "Україна" (м. Мирноград).
Демонтаж кришталевої люстри у Палаці культури "Україна" (м. Мирноград).

Паралельно працівники закладу розпочали непросту з технічної точки зору роботу щодо демонтажу справжньої перлини глядацької зали Палацу – майже сторічної кришталевої люстри, яка важить сотні кілограмів. Вручну впродовж майже тижня кожна з кількох тисяч кришталевих деталей була бережно розібрана та ретельно упакована для транспортування. Працівники намагалися зберегти цей найцінніший скарб разом з іншими символами культурної спадщини громади. Усі розуміли: це більше, ніж просто речі – це частина багатолітньої історії та життя їхнього рідного міста.

Наталія згадує, як колеги з інших відділів культури з більш безпечних регіонів з розумінням ставилися до прохання надати прихисток важливим культурним цінностям з Мирноградської громади. Але ніхто не брав на себе відповідальності відправити у громаду, яка перебувала під обстрілами, власних працівників або транспорт. Тож мирноградським працівникам культури доводилось вирішувати усі складні логістичні питання самотужки.

- Заступниця начальника Мирноградської військової адміністрації Тетяна Ситник щодня моніторила ситуацію, шукала для нас транспорт і людей, які допомагали б нам вантажити та вивозити усі культурні цінності, - розповідає Наталія. – Ми б не впоралися з цими величезними обсягами, якби не допомога свідомих волонтерів, які приходили завжди, коли мали на це хоча б найменшу можливість.

Влітку я вкотре переконалася, що для наших людей немає нічого нездійсненного. Особливо тоді, коли ми гуртуємось заради спільної мети. І вдень і вночі місто здригалося від обстрілів, і у той же час я бачила, як мирноградці об’єднуються та допомагають один одному. Усі ми – неймовірно сильні люди. І я б дуже хотіла, щоб наше культурне надбання, наша локальна історія залишилися живими, не зважаючи ні на що, — зазначає Наталія з тремтінням у голосі.

Проте, тоді на часі було не лише збереження майна. Наталія невтомно переконувала колег у необхідності евакуації. Адже найголовніше – це врятувати власне життя.

Наталiя Бояр з чоловіком Сергієм та донькою Софією.
Наталiя Бояр з чоловіком Сергієм та донькою Софією.

У вересні Наталія повернулася до статусу вимушеної переселенки. Її чоловік Сергій наразі боронить Батьківщину у лавах Збройних сил України. Сама ж Наталія Бояр активно подорожує країною, відвідує місця зберігання матеріальних цінностей, спілкується з колегами.
Музична школа Мирнограда продовжує працювати в умовах евакуації. Вчителі та більш ніж 300 учнів, хоча і перебувають у різних містах, тепер проводять заняття у змішаному форматі – офлайн та онлайн.

- Наші діти зберегли любов до музики, - зазначає Наталія. - Попри усі виклики війни. І це, напевно, одне з найбільших наших досягнень. Я відчуваю, що уроки музики зв’язують нас усіх. Музика та спів допомагають дітям забувати про війну та подумки поринати у світ мистецтва, де є гармонія, і немає місця російським обстрілам.

Я свідомо не їду з країни. Бо не хочу втрачати зав’язків з нашою культурою й історією. Вважаю, що ми повинні виховувати в наших дітях патріотизм на національному підґрунті та щодня доводити, що ми - українці, які гідні найкращого у житті. Ми все зможемо пережити. Впевнена, що після війни відновляться концерти, конкурси та фестивалі, і культурне життя знову розквітне.

Наталія вірить у Перемогу та мріє, що побачить рідний Мирноград відновленим. У місто обов’язково повернуться люди, які цінують взаємну підтримку й яким культура допомагає реалізувати усі їх творчі прагнення.

Максим ЗАБЄЛЯ.

Фото з особистого архіву Наталії Бояр.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 6 грудня 2024 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down