Наталія Лискова: війна завдає непоправних втрат, але ми не маємо права зламатися

22 Листопада, 2025  
640
22 Листопада, 2025  
640

Коли Мирноградська громада вже почала потерпати від системних обстрілів, своєю історією з читачами «Рідного міста» зголосилася поділитися Наталія Лискова. За останні три роки жінка мінімум тричі змінювала місце проживання як вимушена переселенка. Мета у Наталії одна – уберегти дітей і не зневіритися після непоправної втрати, яку пережила.

Наталія Олександрівна Лискова – корінна мешканка Донеччини. Жінка ніколи не цуралася фізичної роботи, тому свідомо обирала собі працю не в офісі, а на виробництві. Усе життя Наталія працює на промислових і комунальних підприємствах Донбасу.

У 2000-х роках у ще вільному Донецьку пані Наталія працювала на відомому на всю країну заводі «Точмаш». Потім – на кондитерській фабриці «АВК» машиністом лінії цукерок, глазурувальницею.

У 2010 році Наталія познайомилася з шахтарем Сергієм. Після весілля подружжя оселилося у селищі міського типу Курахівка – там Сергій працював на шахті № 42. Молода родина мешкала у власній квартирі. Невдовзі на світ з’явилися діти – Даша та Рома.

По завершенню декретної відпустки Наталія працювала на очисних спорудах міськводоканалу. А на початку 2022-го вирішила змінити місце роботи і влаштувалася до флагману вугільної промисловості України – у шахтоуправління «Покровське».

День, коли почалося повномасштабне вторгнення, жінка запам’ятала дуже добре, бо зранку приїхала на медичний огляд з приводу працевлаштування. Того ранку через початок ворожого наступу він так і не відбувся.

За спогадами пані Наталії, у Курахівці у перші місяці повномасштабної війни суттєвих обстрілів не було. Вони почастішали влітку 2022 року. А у вересні у житті Наталії сталася найбільш трагічна подія.

- 27 вересня 2022 року я була на роботі у першу зміну. У цей час почався обстріл Курахівки касетними снарядами. Чоловік мав вихідний. Ми жили у квартирі у двоповерховому будинку. Вдень Сергій порався на кухні, готував обід для дітей. Біля 14 години поблизу нашого будинку впала бомба. Осколок влетів у наше вікно. Чоловік отримав глибоке поранення. Сергій упав, навіть не встигнувши щось зрозуміти…

Найстрашніше, що усе сталося на очах у дітей. Коли почався обстріл, Даша, якій тоді було 12 років, побігла ховатися у ванній кімнаті. А десятирічного Рому батько захистив власним тілом. Для дітей поранення батька, свідками якого вони стали, виявилося величезною психологічною травмою. Діти не знали, що робити, як допомогти, тому зателефонували мені на роботу.

Я наказала дітям бігти до сусідів, аби вони викликали швидку. Бригада медиків приїхала за пів години і забрала чоловіка до лікарні. По дорозі до медзакладу чоловік помер. У свідоцтві написали, що смерть настала через осколкове поранення у живіт і легеню внаслідок бойових дій і велику втрату крові.

Той день сміливо можна назвати одним з найбільш кривавих в історії Курахівки. Адже від обстрілів тоді загинуло багато людей. Окрім Сергія, який отримав смертельне поранення у власній квартирі, на вулиці біля пункту видачі гуманітарної допомоги по вулиці Чкалова внаслідок обстрілу загинуло ще 6 людей. Були і поранені. Наталія каже, що люди фізично не встигали добігти до укриття, хоча і намагалися там сховатися.

Наталія із чоловіком Сергієм.
Наталія із чоловіком Сергієм.

Наступні події пані Наталії згадувати дуже важко.

- Пам’ятаю, що я одразу поїхала додому. Мала надію, що чоловік живий, адже мені ніхто не повідомив, що він помер. У Курахівці на той момент ні світла, ні зв'язку не було. Я одразу поїхала до лікарні. Там і отримала страшну звістку.

Після похорону пані Наталія вирішила евакуюватися, аби не наражати на небезпеку дітей.

Спочатку жінка з дітьми перебралася до Гірника. Там мешкала свекруха пані Наталії. Вона допомагала виховувати дітей, доглядала за ними. А коли фронт наблизився і до цього населеного пункту, пані Наталія вирішила їхати далі.

У Мирнограді, який на той момент був на відстані 40 км від лінії фронту, жінка у березні 2023 року знайшла затишну трикімнатну квартиру. Її власниця, дізнавшись про трагічну втрату у родині Лискових, скасувала орендну плату. Отже житло родина винаймала лише за сплату комунальних послуг.

Після втрати чоловіка Наталія не отримала жодної фінансової підтримки від державних установ. Бо наразі у випадку загибелі цивільної людини від ворожих атак вони законодавчо не передбачені.

Матеріальну допомогу жінці надали лише на підприємстві – у шахтоуправлінні «Покровське». Через те що Наталія залишилась єдиним годувальником у родині, вона влаштувалася на посаду фрезерувальника IV розряду, відповідна робота є дуже складною.

У відповідь на питання, чи важко їй було працювати на цій посаді, – жінка знизує плечима та каже, що під час війни усім нелегко.

- Я працювала у шахтоуправлінні на верстаті. Зміна тривала 12 годин: мала або дві перші, або день-ніч. На підприємстві з початку війни бракувало людей. Я довго працювала удвох з колегою. Без чоловіків. Бронювання на підприємстві було, але воно розповсюджувалось не на усі спеціальності. До того ж працівників, які мають важливі для війни знання та навички, одразу забирають до лав ЗСУ – це зрозуміло.

Я готова важко працювати, бо у мене один пріоритет – виростити та виховати дітей.

У 2023 році у рамках виконання програми оздоровлення, яка діє на підприємстві, я на 21 день їздила на відпочинок до Моршина. Там дітей лікували як фізично, так і ментально. З Дашею та Ромою працювали психологи, дітям призначили необхідні препарати, аби допомогти упоратися з наслідками травми після загибелі батька. Адже їм і досі сниться тато, кров, війна, увесь той жах, що вони пережили…

Війна усім нам завдала непоправних втрат. Але зламатися ми не маємо права, - підкреслює Наталія.

У серпні минулого року керівництво Донецької обласної військової адміністрації ухвалило рішення про обов’язкову евакуацію родин з дітьми з Мирноградської громади. І Наталія з дітьми знову збирала валізи, адже була змушена шукати для своєї сім’ї новий прихисток.

Наразі родина Лискових мешкає у Харкові.

Максим ЗАБЄЛЯ.
Фото з особистого архіву Наталії Лискової.

Матеріал було опубліковано
у газеті "Рідне місто" 11 квітня 2025 року.

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down