Звертаючись до витоків історії Мирнограда. Частина друга

Нинішній 2026-й – визначний для нашого міста. У серпні на День міста Мирноград відзначить своє 115-річчя. Звісно, наразі про якийсь святкові заходи мова йти не може. Але журналісти нашого медіа вирішили підготувати низку матеріалів, які нагадають про те, як відбувалося святкування дня народження міста у довоєнний час. Також ми опублікуємо низку матеріалів, присвячених окремим сторінкам історії нашого краю та видатним землякам.

А почнемо з історичної довідки, підготовленої низкою авторів, серед яких і перший головний редактор газети «Рідне місто» Борис Стебльов. Надаємо текст публікації у тому вигляді, як він був опублікований у книзі «Історія міст і сіл УРСР. Донецька область» у 1970 році.

З 1923 року робітниче селище Новоекономічне ввійшло до Новоекономічного району з центром у селі Новоекономічному. За даними союзного перепису населення від 15 березня 1923 року, тут мешкало 4592 чоловіка. Того ж року було побудовано 4 тис. кв. метрів житлової площі і технічних споруд. Відкрито початкову і семирічну школи, працювали гуртки ліквідації неписьменності, бібліотеки.

Значну організаторську, політичну і культурно-освітню роботу серед населення проводили комуністи, ряди яких зростали. У 1924 році партійна організація рудника налічувала 38 членів і 38 кандидатів у члени партії, а наступного року — 53 члени і 53 кандидати. Комсомольська організація відповідно мала 70 членів і 23 кандидати, а 1925 року вже 123 комсомольці. На шахті № 1 «Центральна» з 1970 працюючих було 1530 членів профспілки, серед них 135 жінок.

Зростала виробнича активність робітників. Ще у 1926 році на руднику з’явилися перші врубові машини іноземних марок, їх ретельно вивчили і освоїли гірники С.Ю. Світлий, що працював тут з 1918 року, М.М. Курбаков та ін. Власними силами вони винайшли навантажувач «качиний ніс», що був певною мірою прообразом сучасного вугільного комбайна. 1930 року С.Ю. Світлого удостоєно звання заслуженого шахтаря Донбасу.

Йде монтаж шахтного устаткування на шахті «Центральна».
Йде монтаж шахтного устаткування на шахті «Центральна».

У роки першої п’ятирічки на шахтах № 1 «Центральна» і № 3 під гаслом «П’ятирічку — за чотири роки!» розгорнулося соціалістичне змагання, очолили його комуністи і комсомольці. Велику роль у мобілізації колективу рудника на дострокове виконання п’ятирічки відіграла багатотиражна газета «Конвейєр», перший номер якої вийшов 7 березня 1929 року. Газета розповідала про успіхи гірників, критикувала недоліки в роботі.

Діяльно включилися в стахановський рух шахтарські бригади. Гірники Г.Т. Кривохатько, Г.Л. Гуков, Л.Ф. Журба, Ф.О. Шелгунов, М.І. Василенко систематично перевиконували норми вуглевидобутку в 2–3 рази. Зростали продуктивність праці і заробітки шахтарів. Так, наприклад, середньодобовий видобуток вугілля на шахті № 1 «Центральна» у 1935 році порівняно з 1934 роком зріс з 1400 до 1900 тонн. Підвищилася місячна продуктивність праці робітника. Середньомісячний заробіток робітника цієї шахти у 1934 році становив 195 крб., у 1936 — 349 крб. Напередодні війни шахта № 1 «Центральна» щодоби видавала на-гора 2200 тонн вугілля, шахта № 3 — 471 тонну.

Змінювався зовнішній вигляд селища. В центрі його на площі 10 га був великий парк, посаджений ще у 1930 році. На місці колишнього пустиря та звалищ було прокладено широку вулицю з двоповерховими будинками, палацом культури та іншими громадськими спорудами.

Центр міста Димитров

У 1938 році Новоекономічне віднесено до категорії міст. До його складу ввійшли населені пункти Ворошиловський, Петровський, Прогрес, Шевченківський, Ясна Поляна, Сахалін № 1, 2 та ін., розташовані навколо шахт. Наступного року тут проживало 17 тис. чоловік. Населення обслуговували 14 магазинів і 6 їдалень. Молоде шахтарське місто мало лікарню на 215 місць, поліклініку, 3 дитячих ясел і 2 дитячих садки на 230 місць. В усіх цих закладах працювало понад 30 лікарів. Щороку трудящі відпочивали і лікувались у здравницях країни. У 1937 році у 4 школах навчалося 3250 дітей шахтарів, на гірничому робітфаці — 225, у медичному технікумі — 120, а в гірничопромисловому училищі — 700 молодих шахтарів. Тут діяв також робітфак Харківського інституту комуністичної освіти. Всього в місті працювало понад 60 педагогів. Крім палацу культури, трудівників обслуговували 4 бібліотеки, 10 червоних кутків на підприємствах. В гуртках художньої самодіяльності брало участь понад 200 робітників, інженерно-технічних працівників, членів їхніх родин. Місто мало також свій великий колектив фізкультурників та стадіон.

Таким застала місто Велика Вітчизняна війна. З перших днів її на фронт пішло багато гірників. До 383-ї стрілецької дивізії, яку сформували в Донбасі, влилося багато жителів міста. Тоді ж створили тут військовий госпіталь, медичний персонал якого укомплектували з місцевих працівників. До серпня він обслуговував військові частини Південного фронту. Коли посилилася загроза окупації Донбасу ворогом, з міста було організовано вивезення на схід шахтних машин й механізмів, евакуювалась і частина населення.

22 жовтня 1941 року місто окупували німецько-фашистські війська. Гітлерівці силоміць зганяли робітників на шахти, примушуючи їх працювати. Для робітників окупанти встановили продовольчу норму — 250 г хліба, змішаного з макухою, а за невихід на роботу позбавляли й цього пайка та жорстоко били. Протягом перших днів окупації фашисти розстріляли 25 робітників шахти «Центральна», гірничого майстра С. Черникова, наваловідбійника А. Абасова, машиніста врубової машини М. Курбакова та ін. За уникнення від роботи і за відмову назвати прізвища комуністів і робітників, що брали участь у демонтажі шахти, фашисти після нелюдських катувань стратили А.М. Саморханова, Д.А. Самохіна, його дружину Є.П. Самохіну та ін. Для додержання «порядку» гітлерівці тримали у місті два взводи солдатів та до півсотні поліцаїв.

Багато жителів Новоекономічного боролося проти фашистів у партизанських загонах, а ті, хто лишався на шахтах, саботували накази окупантів. Так, наприклад, гірники шахти № 1 «Центральна» затопили 217-й горизонт. В.Д. Середа, яка працювала тут лебідчицею терикону, разом з териконщиком І.О. Кочегаровим організували втечу групи військовополонених, що працювали на шахті. У вагонетках Середа вивезла з шахти 20 чоловік, крім того, влаштувала аварію, внаслідок якої шахта не працювала близько доби. Окупанти заарештували Середу, з в’язниці її визволено з приходом Червоної Армії. Сміливо діяли й інші патріоти. Жінка шахтаря Є.Д. Барах врятувала життя 15 бійцям, робітниця шахти М.Д. Касянова — 13 військовополоненим.

У 1941–1943 рр. окремі комсомольці міста вели підпільну роботу. Це були молоді робітники, вчителі і лікарі з Новоекономічного і Красноармійського. Велику активність проявляли робітники шахти № 3 П. Капустін, В. Капустін, Н. Дарко та ін. У лютому 1943 року до них приєднались колишні бійці з Кантемирівської дивізії, що опинилися у ворожому тилу через поранення і були врятовані радянськими патріотами. Молоді патріоти розповсюджували листівки і зведення Радінформбюро, влаштовували втечі полонених, забезпечували їх документами тощо. Вони вчили аварії на шахтах та в майстернях. У травні 1943 року більшість підпільників було заарештовано і розстріляно, серед них Пилипа і Віктора Капустіних, Н. Дарко та інших.

Багато мешканців міста билися з гітлерівцями на різних фронтах Великої Вітчизняної війни. Снайпер Г.С. Гапонов знищив 130 ворожих солдатів та офіцерів. Він підготував у своєму полку 30 снайперів, кожен з них мав на своєму рахунку від 10 до 15 вбитих ворогів. 24 березня 1945 року Г.С. Гапонову присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Добровольцем пішов на фронт і з боями пройшов шлях від Сталінграда до Берліна М.О. Александров, колишній секретар партійної організації шахти № 1 «Центральна». За героїзм, мужність і відвагу в боях його теж удостоєно звання Героя Радянського Союзу, а також нагороджено орденами Леніна і Суворова, двома орденами Червоного Прапора та 10-ма іншими урядовими нагородами. У 1945 році під час прориву німецько-фашистських укріплень на річці Одері уродженець Новоекономічного гвардії майор А.О. Дударенко керував артилерійським вогнем дивізіону, чим забезпечив оборону плацдарму на західному березі річки. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

8 вересня 1943 року частини Південно-Західного фронту визволили від ворога Новоекономічне.

За час окупації фашисти зруйнували будівлі підземних машин, надшахтні споруди, навантажувальні бункери, естакади, вентиляційні приміщення, адміністративний комбінат, під’їзні колії і шахтні станції, а також будинки тресту «Красноармійськвугілля», палац культури, школи та інше. Лише із затоплених шахт треба було відкачати 3400 тис. куб. м води. Партійні, радянські і господарські органи очолили роботу по відбудові і налагодженню мирного життя. Кадровий шахтар І.Д. Наумов зі своїми синами першим почав працювати на шахті № 1 «Центральна». Вони відбудували кузню, механічну майстерню, виготовили інструменти для піднімання копра, налагодили відкачку води. У 1944 році шахта видала на-гора перші тонни вугілля.

Широку організаторську роботу серед населення розгорнула в ті дні Рада депутатів трудящих. 13 січня 1944 року вона провела загальні збори дружин воїнів Червоної Армії та інших жінок-активісток. Збори обрали жіночу раду та ухвалили рішення: «Стати на вахту по відбудові зруйнованих шахт німецькими окупантами, допомагати виконанню та перевиконанню планів видобутку вугілля і цим сприяти остаточному розгрому гітлерівської Німеччини». 23 червня 1944 року на зборах трудящих одного з мікрорайонів міста було ухвалено, щоб кожен мешканець відробив 5 днів на його відбудові. У серпні міськрада розглянула зобов’язання колективу шахти № 1 «Центральна», який вирішив якнайшвидше відновити своє господарство і досягнути виконання добових завдань вуглевидобутку.

Вид на шахту «Центральна», 1947 рік.
Вид на шахту «Центральна», 1947 рік.

Водночас міськвиконком дбав про забезпечення населення хлібом, розширення торговельної мережі. Сім’ї загиблих воїнів та інвалідів війни забезпечувалися продуктами харчування, паливом, одягом. Особливим піклуванням були оточені діти-сироти. Колектив шахти № 1 «Центральна» створив дитячий літній табір на 90, а шахти № 3 — на 78 чоловік.

Широко розгорнулася відбудова підприємств та культурно-освітніх закладів міста після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни. Щомісяця по 6 тис. тонн вугілля видобував врубмашиніст І. Єрмолаєв. Машиніст врубової машини П.К. Заварза, який за 7 місяців у 1948 році виробив 15 місячних норм, був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Весною наступного року він успішно випробував перший на шахті № 1 вугільний комбайн «Донбас». Відвічного гірника М.В. Білоусова і прохідника С.Г. Щуру за високі показники в роботі тоді нагороджено орденом Леніна.

Друкується за матеріалами статті М.К. АСТАФ’ЄВОЇ, кандидата історичних наук,
Б.К. СТЕБЛЬОВА, члена НСЖУ, з книги «Історія міст і сіл УРСР. Донецька область».
Фотоматеріали люб’язно надані з архіву народного музею історії шахти «Центральна».

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down