Нинішній 2026-й – визначний для нашого міста. У серпні на День міста Мирноград відзначить своє 115-річчя. Звісно, наразі про якийсь святкові заходи мова йти не може. Але журналісти нашого медіа вирішили підготувати низку матеріалів, які нагадають про те, як відбувалося святкування дня народження міста у довоєнний час. Також ми опублікуємо низку матеріалів, присвячених окремим сторінкам історії нашого краю та видатним землякам.
Першу згадку про Гродівський рудник знайдено у Державному архіві Донецької області у документі під назвою «Оціночний опис» земель Бахмутської земської управи: «Гродівське сільське товариство віддає 4 десятини 70 квадратних саженів землі (наразі це дорівнює 4,67 га) під розробку кам’яного вугілля орендарям Федору Євграфовичу Ієвлєву та Вільяму Фомичу Вальтону, вартістю 54127 рублів в оренду на 30 років із 5 листопада 1912 року. Упродовж перших трьох років має вестися розвідка надр, а із 5 листопада 1915 року – видобуток вугілля із поверненням товариству по пів копійки із кожного видобутого пуду вугілля і по 1/5 копійки з кожного пуду, який буде відправлено на залізничну станцію».
Загалом увесь текст орендної угоди налічує більш ніж 30 пунктів і додатків до них. За оренду землі у сільського товариства орендарі заплатили дуже великі гроші. Але вони розуміли, що за умови використання дешевої праці вуглекопів і експлуатації робітників вони швидко повернуть гроші, навіть зі статками.
Згідно з умовами орендного договору, упродовж перших трьох розвідувальних років копальня буде побудована та почне видобуток вугілля. Щороку показник видобутку має зростати. Утім, не так сталося, як гадалося.
Спочатку будівництво копальні у Червоному Яру було призупинено через пісок-пливун. Згодом у березні 1915 року винайшли потужний вугільний пласт L7, що дозволило започаткувати одразу дві копальні – №1 і №2 (зараз це стволи №5 і №6 відповідно). Над шахтою №1 було встановлено дерев’яний копер над чотирикутним, складеним із брусів, стволом. Спочатку не було навіть кліті. Поруч стояла велика ємність, в яку насипали вугілля, потім її підіймали за допомогою спеціального механізму та коней. Тварини бігали по колу, крутили великий барабан, на який намотувалася мотузка – так вугілля піднімали на-гору. Ствол проходили за 18 місяців.
А у країні тривала Перша світова війна. Не оминув фронт і територію України. Робочих мобілізували, залізничні колії зруйновані, гроші втратили цінність, навпаки, продукти харчування зростали у ціні, зростали голод і безробіття.
Незважаючи на складні умови воєнного часу, на початок 1916 року ствол №1 був готовий до експлуатації. Він був заглиблений до горизонту 102,8 м. Середньодобова норма видобутку вугілля сягала 600 пудів, тобто 9,6 т, лінія очисного забою дорівнювала 30 м. На копальні працювало 250 робітників у дві зміни. Роботи проводилися вручну, обушком вибивали вугілля, потім грузили на санчата і волоком доставляли до штреку.
Реєстраційні документи стосовно початку діяльності обидві шахти отримали у 1916 році. Копальні були зареєстровані у державному реєстрі діючих підприємств під назвою Гродівський рудник, його засновником і хазяїном значився Федір Євграфович Ієвлєв.
Новина про перемогу лютневої революції та кінець царської влади дійшла до рудників у березні 1917 року. Шахтарі зібралися на мітинг, знищили портрет царя, роззброїли наглядачів. Збори, мітинги, зібрання тривали майже щодня. Часто перед шахтарями виступали представники партій, абсолютно різних за ідеологією.
Вночі 27 жовтня 1917 року на станцію Гришине прийшла телеграма, в якій повідомлялося, що Тимчасовий уряд усунуто, і влада відтепер у руках пролетаріату. Політична боротьба набирала обертів. Мітинги, зібрання, озброєні напади не вщухали. Лише на початку грудня більшовикам вдалося отримати більшість та утворити раду.
Але почалася громадянська війна. Знову шахтарі із Гродівського руднику були мобілізовані, і безперебійна робота копальні стала «на паузу». Після завершення війни 20 листопада 1920 року на Донбасі, як і по всій країні, панували голод і розруха. Держава конче потребувала вугілля. Із фронту на копальню прибув ешелон демобілізованих солдат, з яких було сформовано будівельні загони. Колишні воїни тепер активно відновлювали копальню, будували житло, інфраструктурні об’єкти. Паралельно молодь навчалася грамоті, відвідувала гуртки та секції, випускала газети, насаджувала дерева уздовж центральної вулиці, розмітила та заклала паркову зону у центрі поселення, організувала агітбригаду «Синя блуза».
За даними перепису населення 1923 року, у Новоекономічному районі мешкало 4529 осіб, на території Гродівського руднику – 861. У 1926 році тут працювали бібліотека, школа-семирічка, професійна школа для тих, хто вирішив опанувати професію шахтаря.
У 1929 році уперше на копальні колектив перевиконав план з видобутку вугілля й отримав премію – 10 тисяч рублів. Суму було вирішено витратити на будівництво середньої школи. Щороку родини шахтарів отримували житло у дво- або чотириповерхових будинках. До 1928 року було побудовано 100 житлових будинків, 3 гуртожитка, лікарня, їдальня, магазини. У будинку, який до революції належав керуючому копальнею А. Казарінову, відкрили клуб.
У 1926 році, після того, як Гродівський рудник було внесено до Генерального плану реконструкції промислових підприємств, починається перша реконструкція шахти та будівництво вугільного горизонту 167 м. упродовж трьох років тривала реконструкція стволу №6, а ствол №5 став вентиляційним. Було розроблено нові пласти L1 і L6. Копальню оснастили електрикою, з’явилися механічні прилади.
У 1927 році прохідники та гірники почали використовувати бельгійські машини. У 1933 році на шахту прийшли перші конвеєри для транспортування вугілля та вітчизняні врубові машини марки «Донбаська важка». Того ж року було побудовано адміністративне приміщення. Саме 1933 рік вважається роком завершення першої реконструкції підприємства.
До речі, у 1930 році копальні було присвоєно назву «Новий Донбас», у 1932 році копальня носила ім’я народного комісара освіти Миколи Скрипника, а з 1934 – ім’я відомого політичного діяча Георгія Димитрова.
Глави з книги Л. Стеблякової,
керівника народним музеєм історії шахти «5/6».
