Нинішній 2026-й – визначний для нашого міста. У серпні на День міста Мирноград відзначить своє 115-річчя. Звісно, наразі про якийсь святкові заходи мова йти не може. Але журналісти нашого медіа вирішили підготувати низку матеріалів, які нагадають про те, як відбувалося святкування дня народження міста у довоєнний час. Також ми опублікуємо низку матеріалів, присвячених окремим сторінкам історії нашого краю та видатним землякам.
У 1933 році у Німеччини до влади прийшли нацисти. Серед іншого, вони організували підпал Рейхстагу, а звинуватили у цьому Георгія Димитрова та його друзів. Підпал був частиною спланованої нацистами операції проти тих, хто був незгоден з політикою партії Гітлера. Суд над підпалювачами відбувся у Лейпцигу. Виступ Георгія у суді перетворився на палку промову, в якій він блискуче довів свою невинуватість. Ба більше, він докладно проаналізував головні тези партії нацистів і попередив світ, що він стоїть на порозі Другої світової війни. Суд виправдав Георгія Димитрова, а Радянський союз надав йому притулок і громадянство.
28 лютого 1934 року у клубі ім. Воровського, який належав шахті № 5/6, зібрався мітинг. Шахтарі вирішили відрахувати одноденний заробіток у фонд боротьби з нацизмом. Також гірники написали колективний лист Георгію Димитрову. У ньому, серед іншого, було прохання зголоситися на присвоєння копальні імені політичного діяча. Димитров пристав на пропозицію гірників. Отже, із травня 1934 року копальня офіційно носить ім’я Георгія Димитрова, болгарського героя, який присвятив життя боротьбі з нацизмом. Згодом Димитровом почало називатися шахтарське поселення, яке формувалося поруч із копальнею. А у 1972 році населені пункти Новоекономічне та Димитрово об’єдналися – так виникло місто Димитров. Поштовхом для цього слугувала визначна для розвитку майбутнього шахтарського міста подія – ударними темпами будувалася одна з потужніших шахт – шахта ім. Стаханова.
У ніч на 31 серпня 1935 року Олексій Стаханов встановив рекорд видобутку вугілля. Використовуючи відбійний молоток, він за 5 годин 45 хвилин нарубав 102 т вугілля, що перевищувало норму у 14 разів. 19 вересня він перевищив цей показник, видобувши 175 т за зміну.
Ця подія стала початком масового «стаханівського руху» та широко використовувалася у радянські часи як символ підвищення продуктивності праці. Найбільш відомими послідовниками Стаханова у нашому місті були Ігнат Жуков та Іван Бридько.
Дев’ятнадцятирічний Ігнат Жуков приїхав на Гродівський рудник у 1928 році. Починав саночником, потім кріпильником, забійником. Згодом закінчив курси машиністів врубових машин. Зростав досвід і професіоналізм, збільшувалися і показники видобутку вугілля, наближаючись до найвищих у промисловості. Так, у 1935 році Ігнат Жуков видавав на-гора 17800 т вугілля, згодом його особистий показник перевиконання плану зріс у 10 разів. Славетний шахтар встановив трудовий рекорд і був нагороджений державною нагородою.
Іван Бридько почав свій трудовий шлях на копальні у 1925 році. Опанував професією забійника, бурильника, прохідника. Разом із інженером Ісаком Уманським Бридько розробив спеціальний графік циклування лави. Сутність методу була в організації роботи лави таким чином, аби уникнути перерви, тобто безперервний цикл. Шахтарі відразу відчули суттєві зрушення у показниках видобутку вугілля, використовуючи безперервний цикл. Так, при нормі 800 т гірники щодня видавали 1200-1300 т вугілля.
Шахта ім. Димитрова вважалася однією з найбільших у Донбасі. До першої річниці «стаханівського руху» колектив копальні видав на-гора 750 тис. т вугілля. Трудова перемога підприємства була відзначена державною нагородою. У 1940 році середньодобовий видобуток вугілля складав 3072 т. Тобто, у період із 1916 по 1941 рік видобуток вугілля на копальні зріс у 320 разів.
З перших днів війни на фронт пішли 300 шахтарів. 10 жовтня з копальні вийшов перший ешелон із обладнанням і фахівцями, підприємство евакуювалося у Караганду. 14 жовтня на копальні пролунали потужні вибухи. Але шахтарі намагалися руйнувати копальню так, щоб після перемоги її було швидко відновити. 19 жовтня у житловий сектор получ із шахтою увійшли нацисти.
Аби навести свій лад на підприємстві, на шахті постійно перебували два взводи німецьких солдат і 60 поліцаїв. Для боротьби з окупантами у місті було сформовано кілька підпільних загонів. Один із найпотужніших діяв на території, прилеглої до шахти ім. Димитрова. Очолював його робітник копальні Олексій Скиба. У складі загону було близько 30 осіб. Патріоти розклеювали листівки, збирали зброю, допомагали пораненим, партизанам, військовополоненим. Під гаслом: «Жодної тони вугілля німецьким окупантам!», проводили диверсійні роботи у шахті, аби вугілля не доставалося ворогу.
У лютому 1943 року загін узяв участь у визвольній операції, яку проводили танкісти 4-ї Кантемирівської бригади. Разом із воїнами-визволителями вони підірвали два залізничних мости на перегоні Гродівка-Красноармійськ. На жаль, частина групи підпільників потрапила у німецький полон і після жорстких катувань розстріляна 11 серпня 1943 року. Лише місяця не вистачило патріотам до дня, коли Донбас був визволений від нацистів.
Багато шахтарів копальні можуть похизуватися не лише трудовими, а й військовими подвигами. Політрук взводу розвідки Микита Александров і командир танкового батальйону Павло Кітченко за геройство, проявлене при форсуванні Дніпра, отримали звання Героя Радянського Союзу. Петро Педик, Михайло Ночка, Даниїл Хижняк, Микола Ковтун брали участь у Параді Перемоги у 1945 році, але військовий шлях кожного з них починався у далекому 1941-му.
Імена героїв-шахтарів, які віддали власні життя, наближаючи перемогу, вирізані у камінні на меморіальних плитах, у назвах вулиць і підприємств, у документах, які дбайливо зберігаються у музейних фондах.
Глави з книги Л. Стеблякової,
керівника народним музеєм історії шахти «5/6».
Світлини відреставровано за допомогою штучного інтелекту.
