Кузьма Антипович Северинов народився 14 листопада 1931 року у селі Хохол-Тростянка Острогозького району Воронезької області у селянській родині. Працювати почав у рідному селі, згодом був призваний до лав РА.
Восени 1954 року після демобілізації Кузьма Северинов разом із товаришем Василем Ложкіним приїхали до нашого міста, найшли адміністративну будівлю тресту «Красноармійськвугілля» і заявили про свою готовність працювати на будь-якій копальні Донбасу. У відділі кадрів їм порадили шахту ім. Димитрова. Друзі погодилися. І вже за півтора роки – у лютневому випуску шахтної газети «Димитровець» за 1956 рік – шпальту прикрашало фото Кузьми Северинова як передовика виробництва. За рік роботи на копальні Кузьма засвоїв роботу наваловідбійщика, перенощика та робочого видобувного забою. А фото юнака прикрасило шпальти інших - обласних і навіть республіканських – видань.
У 1958 році Кузьма Северинов очолив комплексну молодіжну бригаду гірників. Під його керівництвом колектив неодноразово був признаний кращим за показниками роботи. Згодом на шахті була готова до експлуатації нова лава з новим сучасним обладнанням і технікою. Роботу у лаві довірили колективу Кузьми Северинова. 27-річний Кузьма Северинов погодився й обіцяв докласти зусиль, аби не підвести адміністрацію копальні і свою бригаду. Пізніше він згадував, що у роботі бригадира є свої складнощі. І вони не про механізми та показники. Вони про спілкування, риси характеру, особисті кордони його колег. Треба розуміти кожного, буквально, чути кожного, хто працює поруч – його бажання, настрій, його біль і сумнів – інакше дружнього колективу не буде. А там, де не має взаєморозуміння та поваги – немає і показників і досягнень. Також тепло і з повагою Кузьма Северинов пригадував Івана Бридька, який і словом і ділом допомагав бригаді Северинова працювати у новій лаві.
Зовсім скоро «северинівці» визвали на змагання за звання найкращої молодіжну бригаду із Москви. І довели, що у Донбасі працюють мужні, самовіддані люди, професіонали. Змагання «севериновці» виграли. Хоча було дуже складно, ламалася техніка, складними були гірничо-геологічні умови, виходили з ладу механізми, і гірники були вимушені цілодобово усувати негаразди. Але бажання бути першими, довести усім і собі у першу чергу, що колектив – це сила – перемагало усі перепони. На початок 1959 року лава працювала «як годинник».
18 грудня 1958 року бригаді Кузьми Северинова першій у Донбасі було присвоєно високе звання «Бригада комуністичної праці». Упродовж наступних 20-ти років бригада змогла перевиконати план видобутку вугілля з показником у шість разів вище за норму! Композитор Олександр Флярковський присвятив славетним гірникам пісню «У чистому небі донецьким».
У 1960 році Кузьмі Северинову було присвоєно почесне звання Герой соціалістичної праці. А 21 грудня того ж року «севериновці» серед 39-ти колективів вугільної промисловості видали на-гора мільярдну тону вугілля. Загалом за 20 років існування бригади «северинівці» видобули більше ніж 4 мільйони т вугілля, більше ніж 250 т – понаднормово.
Окрім професійної діяльності, Кузьма Северинов був суспільним активістом. Шість разів його було обрано депутатом ВР Української СРС. Був депутатом Донецької обласної ради, обранцем двох міжнародних форумів молоді. Він активно зустрічався з колегами з Польщі, Чехословаччини, Німеччини, Франції та Великобританії. Під час одного із зібрань у Москві Кузьма Северинов познайомився із першим космонавтом Юрієм Гагаріним. Згодом бригада Северинова вирішила носити ім’я першопрохідника космосу.
За свою трудову діяльність, вагомий внесок у розвиток вугільної промисловості Кузьма Северинов був нагороджений орденами Жовтневої революції, Трудового червоного прапора, медаллю «За трудову доблесть», Почесними знаками від Міністерства вугільної промисловості. Кузьма Северинов – кавалер знаку «Шахтарська слава», має звання «Почесний шахтар», «Заслужений шахтар УСРС», Почесний громадянин міста Красноармійська. Він автор двох книжок «Слово про робочу гідність» і «Первопуток».
У 1994 році Кузьма Северинов пішов на відпочинок. Помер славетний шахтар 27 вересня 1996 року. Похований у Мирнограді.
За матеріалами статті Лариси Стеблякової,
завідувачки музею ВП «Шахта 5/6» ДП «Мирноградвугілля».
