Петро Калинович Заварза народився у селі Паньківка Добропільського району на Донеччині у селянській родині. Батько загинув у Першу світову, матір отримувала трохи грошей за втрату годувальника, але їх було замало. Тому, провчившись усього два роки у початковій школі, Петро кинув навчання і пішов у батраки, аби допомогти родині.
Трудову діяльність розпочав у 1928 році на шахті 5/6, юнак допомагав катити важкі вагонетки, у які збирали вугілля. Через два роки старанного юнака перевели у помічники стволового.
У 1931 році Петро перейшов на шахту «Центральна», працював на допоміжних роботах, а мріяв бути гірником очисного забою. Уперше потрапив у лаву у 1932 році, а мрія здійснилася у 1934. А ще через два роки, у 1936 – Петро вже працює машиністом врубової машини. Працював старанно, із задоволенням, виконував план і мріяв про майбутнє.
Утім, усе змінилося у червні 1941 року. Петро практично одразу було зараховано до шахтарської дивізії, яка була сформована у серпні 1941-го у Донецьку. Воював командиром відділення, отримав поранення. Після одужання у 1942-му воював на західному фронті. Потім у відділенні зв’язку на теренах Білорусії, війну закінчив у Німеччині 25 вересня 1945-го. Зразкова служба у РА відзначена високими державними нагородами, орденами та медалями.
Після звільнення з лав радянської армії повернувся на шахту «Центральна». Із 5 січня 1946 до 3 липня 1956 працював машиністом врубової машини. Працював завзято, гідно, із задоволенням. Згодом роботу відповідального шахтаря було відзначено на державному рівні. У 1947 році Петро Заварза отримав медаль «За відновлення вугільних шахт Донбасу», у 1948 році – орден Трудового червоного прапора та медаль «За трудову гідність».
28 серпня 1948 році за видатні досягнення перед державою, значні показники у видобутку вугілля, використання передових технологій виробництва Петру Заварзі було присвоєне високе звання Героя соціалістичної праці. Він був одним із найкращих у регіоні машиністом врубової машини, досконало знав техніку, мав багато учнів, яких навчав роботі на врубмашині.
У 1954 році Петро Заварза у складі делегації ЦК профспілок вугільної промисловості Донбасу відвідав Чехословаччину. Там він розповідав про свою роботу, спускався у шахту, спілкувався із колегами з іншої країни, ділився досвідом. У 1956 році з подібним візитом славетний шахтар відвідав Шотландію.
У 1955 році за високі досягнення у виробництві та показники видобутку вугілля Петро отримав позачергове право на придбання вітчизняного автомобіля «Побєда». У 1956 році як передовик виробництва його було переведено на шахту «Родинська», аби допомогти колегам, які пасли задніх, налагодити добичу вугілля у планових обсягах. Упродовж року працював Петро Заварза у новому колективі, опанував комбайн «Донбас», допоміг колегам вийти на планові показники видобутку вугілля.
У 1965 році Петро Заварза пішов на відпочинок. З шахти пішов, але сидіти без діла не зміг, тому майже до останнього подиху працював у комунальній сфері. Помер Петро Калинович Заварза у грудні 1994 року.
За матеріалами статті Лариси Стеблякової,
завідувачки музею ВП «Шахта 5/6» ДП «Мирноградвугілля».
