Архітектурні пам’ятки та незвичайні об’єкти Мирнограда

Електростанція

Абсолютне лідерство в якос­ті ілюстрацій до нашого міста утримують фотогра­фії двох головних визначних пам'яток Мирнограда. Це види копра та будівлі електростанції шахти «Центральна». Але якщо шахтний копер - це один із символів соціалізму, то електростанція - німий сві­док столітньої історії нашого міста. Стара будівля буквально притягує до себе увагу своєрідною архі­тектурою - нетрадиційною формою віконних прорі­зів четвертого поверху та гіпнотизує датою «1914» на своєму фасаді.

Архітектурні пам’ятки та незвичайні об’єкти міста Мирнограда
Електростанція шахти «Центральна»

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА. З 1912 року права на роз­відку та розробку вугільних пластів на землях села Новоекономічного Гродівської волості перейшли до акціонерного товариства «Грушевський антра­цит» (із 2 квітня 1913 року - Донецько-Грушівське акціонерне товариство кам’яновугільних та антра­цитових копалень). Його керівництво прийняло рі­шення про будівництво тут великого рудника.

Однією зі складових поверхневого комплек­су підприємства була електростанція. У 1913 році було закладено її будівництво. Згідно із звітом начальника Гірничого управління південної Росії таємного радника С. Сучкова за 1914 рік на Новоекономічному руднику «споруджено будинок елек­тростанції» під три водотрубних котли системи «Фіцнер і Ґампер» із загальною площею поверхні нагріву 675 квадратних метрів. Котли було роз­раховано на тиск у 13 атмосфер, і призначалися вони для приведення до дії турбіни. Тоді ж почалися роботи з установлення двох турбогенераторів три­фазного струму системи «Загальна Компанія Електрики». Потужність кожного з них становила 1000 кіловат напруги. Турбогенератори були запущені в експлуатацію у 1915 році.

Побудована електростанція мала за­безпечувати електроенергією шахти Новоекономічного рудника і, у першу чергу - шахту «Цен­тральна», яка вступить у дію у 1916 році, а також житлові будинки службовців рудника.

Приміщення електростанції було перебудова­не (добудовано приміщення під нові котли) у ході реконструкції шахти «Центральна» у 1926 -1930 роках.

Як і багато промислових будинків, електростан­ція була зруйнована у роки Другої світової війни. Тільки зруйнували її не німці, а радянські війська перед відступом у жовтні 1941 року. Швидше за все, це сталося 14 жовтня, коли підірвали над­шахтну будівлю «Центральної». Електростанцію було повністю відновлено у 1948 році.

Із уведенням в експлуатацію Курахівської ТЕС у 1955 році електростанція втратила своє призначення. Шахта «Центральна» стала одержувати електроенергію від єдиної енергетичної системи «Донбасенерго».

АРХІТЕКТУРА. Будівля електростанції - одна з найстаріших у місті, це його візитна картка, яскра­вий приклад будівлі промислової архітектури по­чатку ХХ століття.

Промисловий переворот, що відбувся в Росій­ській імперії у другій половині XIX століття, зумовив ломку традиційних уявлень про архітектуру та висунув ряд нових споруд, які справили величез­ний вплив на все зодчество початку ХХ століт­тя. Промислова архітектура як самостійний вид зодчества охоплювала широкий спектр об’єктів виробництва та вимагала вже спеціальних знань, співпраці архітекторів, технологів і конструкторів; вирішення складних функціональних комплек­сних завдань. На зміну одноповерховим будівлям з організацією простору в одній площині стають багатоповерхові споруди з ярусною побудовою виробництва. Виникають абсолютно нові типи промислових будівель.

Будинок управляючого

На вулиці Цен­тральній знаходиться ще одна з найстаріших будівель у Мирнограді. Це наш «Будинок творчості» (саме під цією на­звою він більше відомий серед мешканців міста). У цієї будівлі багата історія, вона - майже ровесниця міста, німий свідок багатьох подій із його історії, одна з головних історичних пам’яток.

Будинок управляючого
Будинок управляючого

Будівництво житла для робітників і службовців на Новоекономічному руднику почалося тільки у 1913 році. У той рік звели три цегельні казарми на 36 осіб кожна та чотири дванадцятиквартирні будин­ки для сімейних робітників. А у наступному році на руднику, згідно з документами, з’явилася перша двоповерхова житлова будівля. Офіційна її назва - Будинок для службовців Новоекономічного рудни­ка. До 1917 року тут мешкали керуючий рудником надвірний радник М. Спельт (звідси поява назви «Будинок управляючого») і головний інженер - ко­лезький секретар В. Гебгардт.

Із 1918 по 1922 (або по 1923) роки тут був готель або Будинок приїжджих.

У лютому 1918 року у цій будівлі розміщувався штаб Реввійськради Бахмутського повіту, і тут два тижні мешкав керівник Доне­цько-Криворізької республіки Ф. Сергєєв (Артем).

Відомо, що до 1927 року (включно) у цій будівлі знаходилося Гришинське рудоуправління, яке було створено у 1922 році (юридично - 26 квітня 1923 року). На березневій конференції гірників Гришинського рудоуправління у 1928 році вирішували пи­тання: віддати будівлю під Будинок приїжджих або під ясла (робітники Новоекономічного рудника на­полягали на другому варіанті). Затвердили «комп­ромісний» варіант, і в інженерно-технічного персо­налу Новоекономічного рудника з’явився свій клуб, який проіснував до 1941 року.

У роки Другої світової війни будівля суттєво по­страждала. За твердженнями старожилів, під час відступу Червоної армії у жовтні 1941 року частину будівлі було підірвано. У період окупації у напівзруйнованій будівлі розташовувався магазин (за іншою версією - кафе для німецьких та італійських солдатів та офіцерів). Удруге будівлю було зруйно­вано вже під час визволення міста у вересні 1943 року. Будинок відновили та частково перебудували у 1948 році.

До 1974 року у ньому був розташований клуб працівників шахти «Центральна», а з 1974 до 2019 року - Будинок творчості для дітей та юнацтва. 23 вересня 1998 року сталася надзвичайна подія - пожежа. У результаті частина будівлі згоріла.

АРХІТЕКТУРА. Через те, що будівлю нео­дноразово піддавали руйнуванню, перебудові та добудові, її сучасний вигляд істотно відрізняється від початкового, тому зараз важко говорити про якийсь чітко виражений архітектурний стиль. Вва­жається, що будинок було побудовано у стилі мо­дерн, вельми популярному на початку ХХ століття в Російській імперії. Це найбільш яскраво виявилося в будівництві приватних особняків і дохідних будин­ків. Час модерну припав на переломний момент в історії Російської імперії, стиль був змушений відо­бразити не тільки дослідження у плані мистецтва й архітектури, але й у політичному, економічному та соціальному устрої світу.

Фасади таких будівель відрізнялися великою кількістю всіляких еркерів, балконів із опуклими консолями-виступами, сходів із нетрадиційними формами балясин, лоджій із балюстрадами, окру­глими контурами отворів. В основу цього стилю було покладено естетичне осмислення форм та елементів, асиметричність розташування та нетра­диційна форма вікон і дверей, широке використан­ня нових будівельних матеріалів.

Водонагнітальні вежі

На території нашого міста розташовані два дуже цікавих об’єкти про­мислової архітектури. Це водонагнітальні вежі. Одна з них знаходиться по вулиці Соборній (колиш­ня Ватутіна), а інша - у південній частині міста у районі вулиці Волгоградської.

Водонагнітальна вежа
Водонагнітальна вежа

У 20-30-і роки ХХ століття набули подальшого розвитку Новоекономічний і Гродівський рудники. Значно збільшилося населення рудничних селищ. Саме тоді постала гостра потреба у забезпеченні питною водою мешканців цих селищ.

З метою забезпечення питною водою шахтних селищ Новоекономічного рудника та рудника «Но­вий Донбас» (на той час нова назва Гродівського рудника) у 1931 році було прийнято рішення про будівництво водосховища в околицях сучасного Мирнограда.

Зберігся документ, затверджений Гришинським райвиконкомом 4 листопада 1931 року, який свід­чить про те, що земельну ділянку (160 гектарів) ви­ділили у балці Сінна під будівництво водосховища для постачання робітників Новоекономічного руд­ника (зараз шахта «Центральна) і рудника «Новий Донбас» (сучасна шахта № 5-6) питною водою.

Крім того, передбачалось будівництво водонагнітальної станції із двома вежами. Обидві збере­глися до наших днів і знаходяться на балансі місь­кого водоканалу.
У роки Голодомору саме будівництво водосхо­вища врятувало багатьох мешканців навколишніх сіл і хуторів від голодної смерті. Добова норма ро­бітника на будівництві цього водосховища станови­ла тоді 1 200 грамів хліба.

Водосховище було побудовано у 1932 році та названо Сінянське від назви річки Сінна. У той час площа його водозбору становила 27 квадратних кілометрів, загальний об’єм водосховища дорів­нював 1,66 мільйонам кубічних метрів. Довжи­на - 1,5 км, середня ширина - 250 метрів, максимальна глибина - 10 метрів, загальна площа дзеркала - 0,32 квадратних кілометри.

Водосхови­ще було на гідрометеорологічному обслуговуванні Донбасводтресту та забезпечувало питною водою мешканців Новоекономічного та селища шахти № 5-6 до підключення міста до загальної системи водопостачання Донецької області. Тривалий час воно було резервним водосховищем на випадок, якщо виникнуть проблеми з водопостачанням із Карлівського водосховища. До кінця 60-х років ми­нулого століття насосна станція та сама дамба були під відомчою охороною.

АРХІТЕКТУРА. Обидві вежі являють собою за­лізобетонні споруди й є прикладом промислових об’єктів, побудованих у стилі конструктивізму. Варто відзначити, що залізобетонні водонагнітальні вежі будували винятково за часи радянської влади. Це можна пояснити тим, що, починаючи з 30-х років, залізобетон, узагалі, посідав домінуюче місце у галузі промислового будівництва у Радянському Союзі.

Водонагнітальні вежі - це функціонально-техно­логічні об’єкти, які були призначені для регулюван­ня споживання та подачі води і створення її запасу. Вежі являли собою конструкції, які складалися з водонагнітального резервуара, підтримувальної конструкції (ствола) і насосної станції. Висота та­кої конструкції перевищувала 30 метрів, а обсяг ре­зервуара доходив до 150 кубометрів. Висота вежі й обсяг резервуара напряму залежали від місця будівельного середовища, характеру та функції са­мої споруди.

Стадіон і парк

Були часи, коли парк слугував улюбленим місцем відпочинку і прогулянок дпя багатьох мешканців нашого міста, а на стадіоні ре­гулярно проводили футбольні матчі й інші спор­тивні змагання.

Стадіон «Шахтар»
Стадіон «Шахтар»

З розвитком міської інфраструктури у кінці 20-х - на початку 30-х років минулого століття поступово налагодився побут робітників і службовців Новое­кономічного рудника. У ті роки розвивалося не тіль­ки житлове, але і соціально-культурне будівництво.

Молодь Новоекономічного рудника у 20-і роки минулого століття вільний час присвячувала фіз­культурі і спорту. Так, у місті була власна футболь­на команда, спортивним керівником і тренером якої був Лев Мейлакс.

Зі спогадів О. Явнеля: «У цей час було засновано спортивний комплекс «Готовий до праці й оборони». Ми швидко здали норми ГТО, і нашому колективові, одному з перших в Україні, було вру­чено значки ГТО. Мені не виповнилося ще 18 років, коли я отримав такий значок за № 36706».

Саме тому проєкт будівництва Палацу праці у селищі Новоекономічного рудника передбачав також і будівництво стадіону та розбивку великого парку. Палац урочисто відкрили у 1927 році.

З неве­ликим запізненням, але у селищі було побудо­вано стадіон і розбито парк культури та відпочинку. Парк посадили у 1930 році. Під паркову зону було відведено 10 гектарів. Керував роботами садівник Ковальов. На території парку працювали літній кі­нотеатр і заклади харчування.

Стадіон побудували лише у 1932 році.

У післявоєнні роки обов’язковими атрибутами усіх парків у Радянському Союзі були пам’ятники Ленінові і Сталіну. Біля них урочисто приймали в піонери і проводили різні урочисті заходи. Ста­ліна «знесли» ще у 1962 році, а Ленін «простояв» до буремних 90-х років і зник разом із розпадом Союзу. Також у парку були скульптури шахтаря і спортсменів (біля Палацу культури), фонтан, тан­цювальний майданчик і торговельні заклади.

Зоряний час парку і стадіону припадає на 60- 70-і роки минулого століття. Парк - улюблене місце відпочинку мешканців спочатку Новоекономічного, а згодом - Димитрова. У вихідні тут збиралося ба­гато мешканців. На майданчиках проходили виступи самодіяльних колективів або запрошених артистів.

Місцева футбольна команда «Уголёк» кілька ро­ків виборювала право виступати на першості майстрів класу «Б» СРСР.

У святкові дні (особливо на День шахтаря) на стадіоні «Шахтар» відбувалися виступи відомих ар­тистів Радянського Союзу.

М. ПУТІЛІНА,
наглядачка музею Мирноградської МТГ,
членкиня Мирноградського осередку НСКУ «Старий рудник».

Фото з фондів Народного музею шахти «Центральна».

Недавні записи

Рекомендовані публікації

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов'язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Підписатися на нас
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Рідне місто. Мирноград».

Матеріали, позначені знаком ®, публікуються на правах реклами.



© 2026. «Рідне місто. Мирноград»
eyetagclockmagnifiercrossmenuchevron-down